Микита був дуже бажаною дитиною, ми довго не могли мати дітей, проходили різні обстеження, приймали велику кількість препаратів. Та врешті-решт наша мрія здійснилася та у нас народився чарівний хлопчик.

Коли я став батьком, мені було 42 роки. В той момент ми з дружиною були уже доволі забезпеченими людьми. Мали квартиру, дачу та автомобіль. В той час я володів процвітаючим бізнесом. Дружина могла не працювати, адже моїх доходів вистачало для того, щоб забезпечити усі потреби сім’ї.

Тож Катерина займалася розвитком та вихованням нашого синочка. Були численні репетитори, гуртки, вивчення трьох іноземних мов. Потім Микита вступив до університету, який обрав йому я.

Я був впевнений, що син має працювати на мене та наголошував йому, що про одруження йому думати рано. Микита кивав головою та я був упевнений, що син мене зрозумів.

Пройшло ще трохи часу та ми з дружиною стали помічати, що син змінився, він вже не був таким відкритим до нас та ми стали менше спілкуватися. Микита увесь час десь гуляв, мій знайомий, який працював викладачем в університеті, де навчався мій син, сказав, що у нього знизилися оцінки.
Я намагався поговорити з сином, запитував чи у нього все добре та Микита лише відмахувався від мене, говорячи, що у нього все добре та що мені не варто хвилюватися.

Якось, повертаючись з ділової зустрічі, я помітив Микиту з якоюсь дівчиною. Його супутниця була просто одягнена, схоже було, що вона не з місцевих. Після повернення сина додому я викликав його на розмову та розповів про все, що бачив. Микита не став мене обманювати та розповів усе як є.

З’ясувалося, що дівчину звати Стефанія, вона дійсно з села та вони з Микитою кохають один одного. Ба, більше, дівчина вагітна та тепер Микита планує одружитися з нею.

Ми з Катериною зараз знаходимося в стані шоку, адже не до такого майбутнього ми готували свого єдиного сина.

КІНЕЦЬ.