– З якого дива я повинен тобі грошей давати? – роздратовано спитав Фелікс у молодшого брата, Семена. Йому взагалі не хотілося спілкуватися, Семен як завжди дзвонив не вчасно.

– Ти не повинен, – погодився Семен, – я тебе просто прошу по-братерськи. Нам зарплату затримали, а маю внести платіж з іпотеки. Ніяк не можна прострочити. Як тільки зарплату дадуть, я одразу поверну!

– Семен, я казав тобі: іпотека, це велика відповідальність! Ти не послухав мене. Чому я тепер маю вирішувати твої проблеми? Ні, давай, сам викручуйся.

Він скинув виклик і вже не почув, як вилаявся брат.

– Хто там тобі зранку дзвонить? – Запитала Фелікса дружина Христина.

– Семен дзвонив. Грошей просив. Іпотеку йому, бачите, нема чим платити.

– І що? Ти дав?

– Я що, на банк схожий? – здивувався питанню Христини чоловік. – Всім допомагати – так і без штанів залишишся.

– Усі думають, що ми для них тут заробляємо, – погодилася з Феліксом дружина. Ми самі маємо, куди гроші витрачати.

Фелікс і Христина свого часу дуже вдало вклали гроші в одну прибуткову справу. Згодом їхній бізнес розрісся, і вони стали найзаможнішими з усіх родичів з обох боків.

Подружжя звели великий будинок з двома поверхами та двома гаражами. Звели навколо будинку потужний паркан. На подвір’ї будинку викопали басейн.

Один за одним у них з’явилися сини погодки Лев та Марк. На них батьки грошей не шкодували. Хлопчаки мали все, що хотіли.

– Мамо, тату, новий телефон вийшов! – заявляли, повернувшись зі школи сини дванадцяти та тринадцяти років, – у всіх у класі вже є.

І в них з’являлися останні моделі телефонів.

– Тату, мамо, самокати нам купіть, ми в школу їздитимемо, щоб пішки не ходити!

І за два дні в гаражі сяяли новенькі електросамокати.

На себе батьки теж грошей не шкодували. Двічі на рік літали відпочивати у теплі країни. Іноді разом з дітьми іноді відправляли їх в елітні дитячі табори.

Христина була постійним клієнтом салонів краси та дорогих бутіків, а її чоловік любив гарні машини та змінював їх так часто, як хотів.

У Фелікса було два брати – молодший Семен та середній Георгій. Їм не так пощастило у житті.

Семен одружився зі студенткою, і в них одразу з’явилися двійнята. Квартиру купили в іпотеку, але доводилося працювати одному Семену. Дружина сиділа у декреті. Вони ледве зводили кінці з кінцями.

– Семен, – попросила якось чоловіка дружина Ірина, – спитай у Фелікса, може, у них залишився одяг від хлопчаків? Нам би до трьох років протриматися, потім я на роботу вийду, легше буде.

– Приїхали! – заявила обурена Христина, коли Семен озвучив прохання дружини Феліксу. – Ми що, благодійний фонд? Я продаю непотрібні речі. Вони у наших хлопчиків брендові. Хочете – купуйте, так і бути, зроблю знижку.

Семен подякував сім’ї брата і більше не підіймав цю тему. Ірині він сказав, що вони вже віддали речі.

Середній брат Фелікса, Георгій, був неодружений. Таких як він зазвичай називають гультяями. Він давно закінчив дев’ять класів і досі мешкав з батьками. Працював де доведеться, часто змінюючи місце роботи.

– Фелікс, ну візьми ти Гошу до себе на роботу, – благала Фелікса мати, – ну пропаде хлопець!

– Мамо, не проси й не вмовляй! – різко обірвав батьків старший син. – Він нічого не вміє і не хоче вчитися. Ким я його візьму? Він мені такого наверне, що я потім все життя буду розгрібати. Дав бог братів…

Була й далека рідня, яка за душевною простотою сподівалася на допомогу багатих родичів.

Двоюрідна сестра Христини, колись була проїздом у місті, де жили заможні, хотіла переночувати в них.

– У нас тут не готель, – заявив Фелікс, коли двоюрідна сестра подзвонила Христині, і та передала прохання чоловікові. – Пусти одну і почнеться: Ми проїздом, Ми тільки місто подивитися. А потім пачками полізуть. Ми не маємо вільних кімнат. Ні, ні!

А одного разу Феліксу зателефонувала родичка, двадцятитрирічна Саша.

– Дядько Фелікс, мені треба з вами поговорити, чи зможете виділити мені пів години часу? – спитала вона.

– Ну, приїжджай, – усміхнувся Фелікс.

Бізнесмен вирішив потішитися над молодим дівчиськом, щоб іншим не кортіло.

– Знову грошей проситиме, мабуть, дурне дівчисько, – хмикнув він, коли помітив здивований погляд дружини. Вона вперше на своїй пам’яті почула, що чоловік запрошує когось, хто, на його думку, збирався циганити гроші.

Олександра приїхала дуже швидко.

– Мабуть, притисло, – підморгнув Фелікс Христині, – швидко прибігла! Накрий стіл та так, щоб у неї очі від заздрощів повилазили. Щоб знала, куди прийшла, і соромно їй стало, що вона злидня.

Сашу провели в їдальню і посадили за стіл. Яких лише делікатесів на ньому не було. Щось вона бачила вперше, якісь тільки в магазині, але захоплюватись і заздрити не стала, не за цим вона приїхала.

– Дядько Фелікс, я до вас по допомогу. Ви мене надихнули, і я вирішила розпочати свою справу. Я вже й бізнес-план склала і грошей накопичила. Хочу розпочати свою справу, але з чого почати не знаю. Може, ви мене навчите?

Фелікс такого зовсім не очікував. Але щоб не видати свого роздратування, що в сім’ї, крім нього є ще хтось з амбіціями, він пирхнув і розреготався так, що ледве зупинив сльози, що бризнули з очей.

– Давно так не сміявся, – трохи заспокоївшись, подивився він на розлючену дівчину. – Ти з чого взяла, що я витрачатиму свій час на забаганки якогось дівчиська? Та ще й безкоштовно. Досвід, дитинко, коштує грошей. Та й ніколи мені займатися нісенітницею. А якщо тобі гроші нікуди подіти, он Семену віддай, у нього на платіж по іпотеці – грошей немає. І Іринка в нього жебракує – речі їй, бачте, треба, від наших пацанів. Грошей немає, так нічого бідноту плодити!

Фелікс став серйозним, навіть сердитим.

– Бізнесменка доморощена. Всі кому не ліньки, в бізнес лізуть. Ішла б краще на касу в магазин або на завод, до верстата. Все користі більше було б і гроші ціліші. Нічого в тебе не вийде! Тут розум потрібен, кмітливість… А такими талантами у нашій родині мало хто нагороджений.

Саша не чекала такої відповіді. Вона, звичайно, знала, що дядько цинік і сноб ніколи нікому грошей не давав, але ж вона не за грошима приїхала. Їй була потрібна порада. А дядько просто посміявся з неї, принизив.

– Дякую, дядько, – Олександра, спокійна зовні, встала з-за столу, хоч у душі в неї все кипіло від образи та обурення, – вибачте, що потривожила.
Вона не могла більше залишатися в цьому будинку і залишила його під усмішками Фелікса.

Після візиту Саші родичі між собою сміялися. А потім вони продовжили жити своїм життям, доки одного разу життя їх не перевернулося ніг на голову.

– Мамо, тату! – Марк влетів у будинок з величезними від жаху очима. – Там… Там… Левчик…

Батьки залишили справи та кинулися за сином. Неподалік будинку, на тротуарі, лежав Лев, поруч валявся викручений самокат. Нога хлопчика була неприродно вивернута, сам він був непритомний.

Швидка приїхала швидко, хлопчика завантажили в машину і з увімкненою сиреною відвезли до лікарні.

– У вашого сина велика втрата крові, перелом та пошкодження вен. – З реанімації вийшов хірург, – терміново потрібний донор. Хлопчик має рідкісну групу, у нашій лікарні немає такого запасу.

– Лікарю, візьміть мою! – вигукнули Фелікс і Христина.

Обидва батьки від стресу забули, що їхня кров не підходить. І таке буває… Тоді Фелікс кинувся до телефону.

Він обдзвонив усіх родичів, благаючи, перевіритися на збіг групи крові, але всі відповідали хтось прикритим, хтось прямою відмовою: “З якого дива?! Це не наші проблеми. Вирішуйте самі, у вас же багато грошей”.

Подружжя вже зневірилося. Христина плакала в коридорі на грудях у чоловіка, той теж ледь стримував сльози. Вони опублікували термінове оголошення про пошук донора, підключили інші лікарні міста, але проблема вирішилася без залучення чужих людей.

– Де здавати кров на сумісність? – пролунало поруч.

Біля Фелікса та Христини стояли Саша та Семен із дружиною. Фелікс не вірив своїм очам, він хотів щось сказати, але Семен зупинив його.

– Не зараз.

Кров Саші не підійшла, а ось дружина Семена виявилася ідеальним донором.

Усі чекали на закінчення операції. Кілька годин тривалого та болісного очікування. Зрештою, з операційної вийшов хірург.

– Операція пройшла успішно, – заспокоїв він присутніх.

– Дякую, лікарю! – Фелікс кинувся тиснути йому руку.

– Донору скажіть спасибі, – серйозно сказав хірург, – вчасно встиг.

За пів години до коридору до всіх приєднався Семен та його дружина.

– Семен, брате, дякую вам! – Фелікс зі сльозами на очах стиснув їх в обіймах. – Вибачте мені! Скажіть скільки вам треба на іпотеку? Я все віддам!

– Нам не треба нічого, Саша позичила. Вона звідкись дізналася про наш обов’язок, ще бліда після процедури, відповіла дружина Семена.

– Саша? – здивувався Фелікс і глянув на дівчину.

– Ви ж мені сказали, куди подіти гроші, щоби не викинути їх на вітер. Ось вони стали в нагоді, – знизала плечима Олександра.

– Пробач, – дядько обійняв її. – Дякую, що відгукнулася і прийшла. Це було несподівано, адже я так образив тебе.

Саша тільки відмахнулася, стомлено посміхнувшись:
– Головне – Лев живий і видужає.

Лев справді йшов на поправку. Молодий організм був міцним. Семен відмовився від грошей брата, які той йому пропонував, але погодився взяти одяг для близнюків та невеликий підробіток для дружини – дизайнера.

А ось Саша від допомоги Фелікса відмовилася зовсім. Вона знайшла консультанта з бізнесу і, коли Семен повернув їй борг, пішла з головою у свій проєкт, який незабаром приніс їй прибуток.

Урок життя пішов Феліксу та Христині на користь. Вони зрозуміли, що справжня підтримка приходить від близьких людей, а не від кількості грошей.

Ситуація з травмою сина змінила подружжя, і вони спробували налагодити стосунки з ріднею, але далеко не всі захотіли ріднитися із зарозумілими багатіями.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.