– З якого дива ви сюди приперлися? По старій пам’яті? Так час минув, халява закінчилася, безплатний пансіонат для вас закритий!

– І взагалі, на вас тут ніхто не чекав!

– Накинулася на несподіваних візитерів Ірина – сестра господині будинку.

Нещодавно Ірина вирвалася до своєї молодшої сестри Світлани. Нарешті обрала час хоча б на тиждень. Сестри жили в різних містах і за останні роки майже не бачилися – сімейний клопіт, робота, діти.

А пів року тому Світлана пережила розлучення. Чоловік утік до іншої, залишивши її з двома дітьми. І Ірина вирішила, що треба з’їздити та підтримати сестричку. Але трапилося ще щось, що змусило старшу сестру швидше  приїхати, та захистити Світлану.

…Світлана з дітьми мешкала у великому дерев’яному будинку на березі річки. Цей будинок ще дід зводив.

Після весілля вони з чоловіком переїхали в цей будинок і прожили в ньому майже десять років, поки чоловік не вирішив змінити своє життя.

Світлана спочатку дуже переймалася. А потім упокорилася і вирішила – краще так, ніж жити у брехні. І почала звикати до нового життя.

Вона мала гарну роботу в залізничній компанії, свій будинок, за який не потрібно виплачувати іпотеку. І головне – мала сім’ю, дітей. Син та дочка – головне багатство та опора Світлани.

Будинок розташовувався в гарному місці на околиці великого міста. Неподалік будинку, за десять хвилин ходьби, знаходився чудовий піщаний пляж на березі річки.

Саме це зіграло з подружжям злий жарт. Приїхавши до них одного разу в гості, родичі чоловіка почали приїжджати в цей будинок кілька разів на рік.

– О, Ігорю, та ви зі Світлою тепер, як на курорті живете! – Вигукнула двоюрідна сестра чоловіка Анжела, що приїхала з чоловіком і сином у гості.

– Так, місця у нас тут чудові! Самі раді. Ліс, річка поряд, а повітря яке! Просто казка! – з гордістю відповів Ігор.

– Я спочатку упирався – старий будинок якийсь. Кажу дружині, навіщо він нам потрібний. Найкраще – квартиру в місті купити. Але коли приїхав сюди та побачив, зрозумів – все, житимемо тільки тут!

На той раз рідня чоловіка гостювала у них майже місяць – усю відпустку. Вони купалися і засмагали на березі річки, а вечорами із задоволенням сиділи за вечерею у великому саду, під старою яблунею, де господиня дому Свєта накривала гостям стіл.

Вона була ще зовсім юною та недосвідченою у сімейному житті. Але їй подобалася роль господині. І хотілося догодити всій рідні чоловіка. Рідня цим із задоволенням користувалася кілька років.

Після двоюрідної сестри потягнулися інші родичі. Всім хотілося відпочити у такому чудовому місці безплатно.

Це були тітки чоловіка з сім’ями, його племінник із дружиною та дітьми, рідна сестра, що прилетіла з Півночі.

Світлана, яка на той час вже стала мамою, відчула, що це стало для них обтяжливим – кожен вихідний приймати нових родичів. Вона почала виявляти невдоволення. Така кількість гостей вже не просто втомлювала, вона вимотувала.

Слід зазначити, що багато родичів чоловіка виявилися тактовними й більше не турбували молоду сім’ю з дитиною.

Найнаполегливішою у цьому плані виявилася Анжела. Вона продовжувала приїжджати до них зі своєю родиною, як до себе додому.

Як же здивувалася Світлана, коли навіть через кілька місяців після розлучення з Ігорем Анжела знову заявилася до неї в будинок зі своїм сімейством.

– Привіт, Свєтко! Сподіваюся, не проженеш нас? Ми так звикли до твоєї хати, до цього місця, що вже й не уявляємо собі відпустку без вашої річки та чудового пляжу, без твого саду, – лестилася Анжела. – Проходьте, що ви встали?

Вона намагалася завести чоловіка та сина у двір, а господиня спочатку навіть втратила мову від такого нахабства.

– Зачекайте! Що означає проходьте? Ви що знову до мене на постій? Анжела, тобі не здається, що це вже непристойно?

– Ми з твоїм братом розлучилися, у нього інша родина, а ти привезла сюди свою родину, ніби нічого не сталося! – обурилася Світлана.

– Ну, а що сталося? Ви розлучилися, всяке буває. Ми тебе, як і раніше любимо. І діти твої нам, як рідні. Ми з чоловіком, до речі, не схвалили рішення Ігоря.

– Навіть висловили йому свою думку. Ну, а що нам з тобою ділити? Ми як дружили, так і дружитимемо, – заливалася солов’єм безпардонна родичка колишнього.

– Я проти того, щоб ви жили у моєму будинку. У мене до вас немає жодних претензій та особистої неприязні, але зараз я не можу приймати у себе незапланованих гостей.

Занадто утратно. Та й взагалі, може, я особисте життя налагоджую, а тут ви. Тож їдьте в готель. І не треба говорити про те, як ви любите мене та моїх дітей.

Анжела бачила, що Світлана налаштована серйозно, і, швидше за все, їм доведеться піти.

– Світлано, невже ти так сильно змінилася і з доброї та милої жінки перетворилася на злу та непривітну тітку. Не повірю! Невже ти не бачиш, як ми втомилися?

– Та й син наш давно грається з твоїми дітьми, глянь. Вони сумували один за одним, а тепер радісно спілкуються. Чи ти хочеш позбавити своїх дітей цієї радості? Адже вони виросли разом із нашим сином.

Справді, доки дорослі розмовляли біля воріт, їхній син-підліток уже підбіг до дітей Світлани й захоплено розмовляв з ними, показуючи щось у телефоні.

– Гаразд, переночуєте тут. Вже пізно. Але завтра їдьте в готель. Анжела, я не хочу бачити сторонніх людей у ​​своїй оселі, – сказала Світлана. – А ви тепер для мене сторонні. Сподіваюся, ти мене зрозуміла?

Анжела була незадоволена, це було видно по її обличчю. Незрозуміло, чому вона вирішила, що Світлана і далі їх прийматиме у своєму будинку, як у санаторії. Вони не мали таких дружніх стосунків, щоб розраховувати на продовження спілкування.

Вранці Світлана нагодувала гостей сніданком і пішла на роботу. У дітей були канікули, і сьогодні до них мала приїхати їхня бабуся, мати колишнього чоловіка, щоб поспілкуватися з онуками.

Анжела сухо попрощалася зі Світланою.

– Мені шкода, що ти не хочеш спілкуватися з нами. Ми бажаємо тобі тільки добра і хотіли б продовжити нашу дружбу. Але я бачу, що тепер усі родичі Ігоря для тебе вороги.

– Я не хочу це обговорювати. Прощавай, – відповіла Світлана і пішла.

Увечері вона з подивом побачила, що непрохані гості все ще у її будинку. Мало того, вони накрили стіл та бенкетували. Відзначали несподівану зустріч із колишньою свекрухою Світлани.

– А ми тут тітку зустріли, давно не бачилися, вирішили поспілкуватися, якщо вже випала така нагода, – весело промовила Анжела, яка вже була добре під мухою.

Світлана мовчки пройшла до своєї кімнати, та набрала номер старшої сестри. Усередині все кипіло від злості. Вона могла б вигнати їх усіх, але не хотіла псувати стосунки з колишньою свекрухою.

Вона справді була на боці Світлани, любила онуків і допомагала їм матеріально всі ці місяці, що вони жили без Ігоря.

– Я не чекала такого зухвальства від цієї Анжели. Так, вона завжди поводилася зухвало. Але щоб приїхати зі своєю сім’єю до мене після нашого розлучення, та ще й залишитись тут жити, попри мою відмову? Це вище за моє розуміння! – ділилася вона з Іриною.

– Я приїду, Свєта. Завтра ж. В мене відпустка. Я наведу там у тебе лад. Відчуваю, настав час втрутитися. А то вони зрозуміли, що ти м’яка, неконфліктна і сіли тобі на шию. Які безсоромні люди!

Наступного дня Світлана з нетерпінням чекала на свою старшу сестру.

Вранці вона зустрілася з Анжелою на кухні. Та тільки прокинулася, виглядала жахливо. Обличчя набрякло після вчорашнього застілля. Вона жадібно пила воду з-під крана.

– Ви ще тут? Мені що, поліцію викликати? Анжела, це хамство! Скільки можна випробовувати мій терпець? – Невдоволено запитала Світлана.

– Я в такому вигляді маю зараз збирати речі й бігти шукати готель? Це ж нелюдяно. Дай нам прийти до тями після вчорашнього.

– А завтра будеш приходити до тями після сьогоднішнього? І так нескінченно? Не думала я, що ти така безсоромна.

У цей час біля воріт пролунав дзвінок. Світлана побігла до воріт, знаючи, хто там стоїть.

– Ірино! Привіт! Як я рада тебе бачити! – сестри обійнялися.

– Ходімо, проходь у будинок, давай сумку, – з усмішкою промовила Світлана.

– Ой, у тебе гості! Чудово! – пожвавішала Анжела. – Сестра, так? Ірина, здається? А ти мене не пам’ятаєш?

– Пам’ятаю. Ти двоюрідна сестра мого колишнього зятя Ігоря, – грубо відповіла Ірина.

– От і здорово. Відзначимо твій приїзд, – зраділа Анжела. – А то Світлана нас жене, як чужих! Стільки років тут гостювали, все було гаразд. А тепер – йдіть надвір.

– Ось і йдіть! І давайте швидше. Бо ви тут добре влаштувалися! – Почала операцію з виселення гостей Ірина.

– Ти серйозно? Ви змовилися? – ображено промовила Анжела.

– Речі збираємо, і на вихід! І гроші за всі дні на стіл. Я спитаю у сестри, скільки ви тут відпочивали. Нехай порахує за готельними розцінками, – продовжувала Ірина.

– Які гроші? Зовсім знахабніли? Рідня називається! А гостинність? Чому наші батьки та діди з бабками завжди вітали рідню? І чужих не вигнали б! А ви?

– Тебе й не виганяли поки що. Хоча тепер ти зовсім чужа для нас. Тобі запропонували переночувати, а ти нахабно вирішила залишитися тут надовго, аби тільки пити та веселитися у чужому домі!

– Виходить, що з тобою по-доброму не виходить. Ти не цінуєш доброту!

Залишаючи будинок Свєти, двоюрідна сестра колишнього чоловіка лаялася і кричала, як справжнісінька базарна баба. Вона була вкрай незадоволена.

Так ретельно спланована відпустка у звичному комфортному місці, провалилася з тріском. Тепер потрібно було або витрачатися на готель, або повертатися усією родиною додому.

Ірина та Світлана ледве встигли прийти до тями після від’їзду нахабних гостей, як хтось знову подзвонив у хвіртку.

– Невже повернулися? Просто вражає, до чого деякі люди бувають безцеремонними. Тобі давно треба було звернутися до поліції. Не розумію, чому ти з ними так м’яко поводилася, – сказала Ірина, прямуючи до хвіртки.

– Здрастуйте! – промовили молоді люди, що стояли за воротами. – Ми до Анжели та Кості. Вони казали, що житимуть тут і нам теж знайдуть містечко на пару-трійку днів. Чи можна увійти? Ми тільки приїхали з вокзалу, та дуже втомлені.

– Ні, звичайно! Вимушена вас засмутити. Анжела та Костя, які вас сюди запросили – справжні аферисти. Так, так, не дивуйтеся. І байдуже, що ви їх давно знаєте.

– У житті всяке трапляється. Вони вас самим нахабним чином обдурили. Тож тепер шукайте собі нічліг самі, або зателефонуйте і запитайте у своїх друзів, куди вам піти ночувати.

Сестри ще довго не могли відійти від того, що трапилося. Виходить, що безпардонна сестричка вирішила не тільки свою сім’ю тут поселити, але і приятелів покликала на халяву пожити у Світлани.

Як кажуть нахабство – друге щастя… Але таких “щасливих” насамкінець приводять до тями, та вказують на вихід, що і сталося з недолугими “родичами”.

А як би ви вчинили з такими “постояльцями”? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.