Якось зі мною сталась одна неприємна історія. З того часу, я добираюсь лише у плацкартному вагоні й зареклась від купе. Досі, як пригадую, то мурашки бігають спиною.

У студентські роки я навчалась в університеті в іншому місті. Добиратись на навчання і назад додому доводилось потягом. Так, одного разу придбала білет у вагон купе. Потім я зрозуміла, що це було великою помилкою. Із сусідами мені не пощастило. Довелося ділити простір з трьома молодими чоловіками, один із яких відмічав свій день народження.

Щойно потяг рушив, вони розпочали свій бенкет. Без алкоголю, звісно, не обійшлось. Я намагалась непомітно прослизнути на верхню полицю, та один із них переконав мене трохи посидіти з ними на честь свята.

Я відмовлялась, як могла, але зрештою погодилась, аби відчепились. Я відмовилась пити алкогольні напої, обмежилась гарячим чаєм.

Минуло хвилин двадцять і я зібралась нарешті відпочити. Двоє чоловіків з тієї компанії вийшли на перекур, а зі мною у купе залишився іменинник. Він почав поводитись непристойно. Чіплявся до мене і силоміць добивався взаємності. Я кричала, просила відпустити, але він не хотів нічого чути.

Ніхто не поспішав мені на допомогу. На щастя, якимось дивом вдалося звідти вирватись. Я мерщій побігла до провідниці, щоб усе їй розповісти.

Я розказала усе, що трапилось зі мною в купе. Вона пообіцяла розібратись. Але сама не наважилась іти до п’яних молодиків. Тому покликала на підмогу свого колегу. Разом вони забрали мої речі й переселили мене до іншого вагону купе, у якому їхала сімейна пара з дитиною. Провідники допомогли мені трохи заспокоїтись і ми вирішили не звертатись до поліції.

Через стрес, я довго не могла заснути, але зрештою задрімала. Прокинулась через якийсь галас у тамбурі. Виявляється, той іменинник на підпитку знайшов мене і тут та намагався увірватись до купе, у якому я їхала. Його ледве стримали.

Коли ми під’їжджали до вокзалу, де я вже мала сходити, то знову помітила того чолов’ягу. Він явно не протверезів і з гнівним поглядом почав крокувати у мою сторону.

На щастя я змогла вчасно вистрибнути з потяга й помчала зі станції куди очі бачать. Дорогою постійно оглядалась, чи він не побіг за мною.

Такого переляку я ніколи не відчувала. Серце вискакувало з грудей. Але раділа, що вдалось утекти від переслідувача. Потім ще з тиждень боялась сама гуляти вулицями. Тепер розумію, що потрібно було одразу викликати поліцію.

З того часу я категорично проти поїздок у купе. Хоча у плацкартних вагонах не поспиш нормально, але в купе можна втратити набагато більше, ніж здоровий сон.

КІНЕЦЬ.