Вийшло так ніби все проти того було.

Я жила в селі, як і мій майбутній чоловік Сергій. Ми не жили разом до одруження, але лише зустрічалися на вихідних. Тоді не було прийнято, як тепер жити разом чи ще щось.

Саме тому я й не могла повністю знати все про Сергія.

Ми одружилися десь за рік, все було добре я пішла в невістки.

Здавалося, почалося чудове життя, та де там. Мало того, що свекруха мала ще той характер, так виявилося, що Сергій міняв “спіднє” раз на п’ять днів. Чоловік і чути нічого не хотів.

“Нащо мені їх міняти, як кожен день миюся. Що ти таке придумуєш” – казав чоловік.

Я з ним довго сперечалася, Сергій не хотів мінятися. Таке відчуття було, ніби я посягаю на щось заборонене. Мені навіть прийшлося сказати, що не буду біля нього лежати ввечері, якщо чоловік не зміниться. Сергій знехотя, але все-таки почав краще стежити за собою.

Так тривало якийсь час, аж поки я не зрозуміла, що чекаю дитину. Тоді почала помічати, що чоловік перестав виконувати моє прохання. То забув, то нових не знайшов, то лінь було. До кінця цікавого стану Сергій вернувся до “старого графіку” раз в п’ять днів зміни спіднього.

Але я не мала коли йому щось казати, оскільки вся моя увага перейшла на сина Антона, якось і не було дуже часу про це думати. Спокій мій тривав до того часу, поки син вже не почав ходити і поки не відівчили від підгузок.

Все було добре, коли я мила Антона, але ось як чоловік брався за то діло, та я себе ледь стримувала. Спокій і злагода через це вдома здавалися недосяжними, і кожен день ставав випробуванням.

Я все більше відчувала, як Сергієве байдуже ставлення до особистої гігієни перетворюється на напругу в нашому відношенні. Страх, що це непорозуміння може вплинути на нашого сина сильно мене переслідував.

Бо мало того що сам Сергій тепер спіднє міняє Бог знає коли, так і сина пробує до цього привчити. Я намагалася з цим змиритися, та нині після купання не витримала і почалася “буря”.

Мої спроби вплинути на нього, нагадуючи про важливість гігієни і чистоти, здавалися марними.

Сергій залишався незмінним, і це давало мені розуміння, що справжнього компромісу не буде. Тривога наростала, особливо коли я усвідомлювала, що мій син може вирости з такими ж неправильними звичками.

До компромісу ми так і не дійшли.

Але, що робити? Невже просто залишити все на самоплив? Як змусити чоловікам правильно слідкувати за собою?

Джерело