З раннього віку я почав самостійно заробляти гроші. Спочатку допомагав бабусям із сумками, мив машини, виконував різні дрібні доручення.

Коли підріс, почав косити траву, колоти дрова, носити воду. Але зароблені гроші на вітер я не кидав, постійно збирав їх. З дитинства я мріяв стати крутим бізнесменом, як у кіно.

Про те, що чоловік має добре заробляти, постійно говорив мені батько.

– Запам’ятай, сину, чоловік – це годувальник. Оплот і надія сім’ї, – повторював мені тато.

І це були не просто слова. Своїм прикладом батько завжди мені це доводив.

До 30 років у мене був свій бізнес, нехай і невеликий, але добрий дохід.

Зі своєю майбутньою дружиною, Вірою, я познайомився на дні народженні друга. Дівчина постійно знаходилася ніби осторонь загальних веселощів. Було видно, що вона почувається не у своїй тарілці, що їй некомфортно перебувати у такій великій компанії.

Я підійшов до неї, щоби підтримати. Ми розмовляли, а під кінець свята обмінялися телефонами. Мене підкупила якась внутрішня чистота та щирість дівчини. Незабаром я зробив пропозицію Вірі.

Сім’я Віри була звичайною, дохід середнім, але не можна сказати, що моя майбутня дружина чогось потребувала. Тільки от уся увага батьків діставалася молодшій сестрі, Інні, внаслідок чого та виросла розпещеною та егоїстичною. А ще, окрім лінощів, у неї були величезні запити та амбіції.

Я хотів допомогти сестрі Віри, тому влаштував Інну у свою фірму на добру посаду з високою зарплатою. Проте невдовзі пошкодував про це.

Інна приходила на роботу тільки ближче до обіда, а іноді й зовсім не приходила, хамила клієнтам, колег взагалі за людей не вважала. Не дивно, що невдовзі мені довелося її звільнити. Теща затаїла на мене злість, але я вирішив не звертати на це уваги.

Ми з Вірою одружилися. Після весілля я завжди намагався допомогти новим родичам із грошима, дарував гарні подарунки. І вони собі вирішили, що я повинен їх утримувати.

За рік Інна вирішила вийти заміж. Грошей на весілля не було, а кредит брати не хотіли. Майбутній чоловік Інни був її дзеркальним відображенням, теж хотів, не працюючи, отримувати багато грошей.

Майбутнє подружжя пішло до своїх батьків за допомогою, і ті не відмовили, вирішили поділити витрати навпіл. Весілля планувалося шикарне, з величезною кількістю гостей, тільки грошей у тещі й тестя не було.

Тоді теща вирішила вимагати ці гроші з мене – сто тисяч гривень. Окрім весілля треба дітей у весільну подорож відправити. І гроші я мав дати не в борг, а просто “подарувати”, по-родинному сплатити всі витрати.

У той час вільних грошей у мене не було, тому я сказав тещі, що можу дати лише п’ятдесят тисяч на два роки. Потрібно було бачити її обличчя в цей момент.

– Тобі що, для сім’ї грошей шкода? – знервовано казала вона.

– Ти ж можеш нам допомогти! Якщо грошей дійсно немає, то може продасте дачу, все одно рідко туди їздите. Весілля Інни важлива подія.

– Що це за нахабство! Більше ви взагалі від мене жодної копійки не отримаєте! – розсердився я.

– І не смійте нічого просити у Віри. Хоче Інна шикарне весілля, хай ідуть працювати разом із майбутнім чоловіком. А то звикли постійно чужим коштом жити!

Теща ще довго злилася, навіть до мами моєї дзвонила, щоб та вплинула на мене. Коли нічого не допомогло, стала всім родичам rидоти про мене розповідати, які сама й придумала.

Вірі дзвонила, тиснула на неї, щоб та на розлучення подала. Мовляв, я не поважаю її батьків і дозволяю собі так грубо розмовляти з ними.

Дружина попросила матір не лізти у наше життя. Потім теща охолола і ще кілька разів приходила грошей просити, навіть на розстрочку згодна, але я категорично відмовив. Тепер із сім’єю Віри я не спілкуюся і не шкодую про це, оскільки вони перейшли усі допустимі межі.

КІНЕЦЬ.