З першого дня спільного життя я відчувала себе чужою в будuнку у свекрухи. Вона ставuлася до мене дуже nогано — але незабаром сама оnинилася в такій же сuтуації!

 

Після весілля Василь привів мене до свого дому, і я стала жити у свекрухи. Надія Іванівна навіть пральною машинкою забороняла мені користуватися, а свою ми не могли купити, тому що вона говорила, що немає місця, де її поставити. Свої речі і речі чоловіка я прала руками. Якось до мене мама приїхала з села — але свекруха її на поріг не пустила. Мама поставила привезені сумки біля дверей, а сама переночувала у сусідки. Я насилу згадую той час, але тепер і сама моя свекруха живе в чужому домі!

З Василем я познайомилася ще в інституті, коли вчилася там на другому курсі. Я щиро закохалася в нього як школярка і незабаром ми з Василем одружилися. Чоловік привів мене до себе в квартиру, де жив зі своєю мамою, Надією Іванівною. Був у нього ще й брат Андрій, який на той час служив в армії. Квартира була трикімнатна, місця мало б вистачити для всіх, ми з Василем оселилися в одній з них. Свекруха зустріла мене, м’яко кажучи, не зовсім добре.

Невістка на її території — в плани Надії Іванівни таке не входило. Та й взагалі, у неї була на душі інша дівчина на роль невістки, хоч і не дуже красива, зате зі своїм будинком і хорошим приданим. А тут на тобі, привів синок до себе додому сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи. Василя батьки не дуже любили, і виховувала його бабуся, а батька він не знав взагалі.

Але все ж після армії довелося свекрухи сина поселити у себе. Так сталося, що залишив її наречений, як тільки дізнався, що вона чекала дитину: не готовий був до сімейного життя, а була Надія Іванівна грамотної і симпатичною. Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі. Але участі в його житті мати вже не приймала. Незабаром вона вийшла заміж і з’явився у неї ще один син Андрій, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто; але вітчиму це не сподобалося, він влаштував скандал, і більше у матері Василь не був.

Дитячу образу підігрівав з дитинства та Андрій; його теж на час, влітку, привозили в село. Він постійно хвалився подарунками від батьків, про яких мій чоловік міг тільки мріяти в той час. Бідний брат Василь, позбавлений батьківської любові, жив в старому будинку, в холоді і голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну пригорщу цукерок, але зате любов’ю бабуся його НЕ обділяла. Без батьківської підтримки Василь не зміг здобути освіту — відразу пішов працювати після школи, потім в армію. Навчався вже пізніше, заочно.

Молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки і гроші. Мої роки, проведені зі свекрухою, були дуже важкими, навіть згадувати про це не дуже хочеться сьогодні. Моєю мрією було якомога швидше від неї з’їхати і неважливо куди. Надія Іванівна, чекаючи повернення Андрія з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири, все направлено робила для цього. Мій Василь мене в образу не давав, але свекруха в його присутності зі мною взагалі і не розмовляла.

А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, поганим для мене. Коли приїхала моя мама нас відвідати, то свекруха не пустила її на поріг; мама була змушена ночувати у нашої сусідки, дай їй Бог здоров’я. Вона знала мою свекруху дуже добре, тому сама розуміла все без слів. Я чоловікові не скаржилася, уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, неважливо куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але подалі, адже свекруха була вдома, а це значить — знову нові суперечки і непорозуміння.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩