Так склалося, що в Німеччині я проживаю з осені.

Приїхала сюди з дітьми до подруги.

У нашому селі на Одещині наче трохи заспокоїлося все, але був період, що довго сиділи без світла, та й хвилювалася про майбутнє дітей.

А тут кума моя покликала мене до себе, вона більше року в Німеччині з мамою та дітьми живе.

Каже – приїдь, зиму тут у нас перезимуєш, побудеш з дітьми, а потім додому повернетеся, коли заспокоїться все.

Я, сподіваючись, що ця подруга не надовго, зібралася і до Олени поїхала.

Вона мені в усьому допомагала, знайшла людей, які погодилися прийняти нас до себе на деякий час. Я дуже вдячна цій сімейній парі похилого віку.

Живемо ми в маленькому селищі, можна так сказати, ледве дітей в школу влаштували, бо мість тут вільних вже небагато.

На працю я також влаштувалася з великими труднощами, але була вдячна хоч за це, що якусь копійку маю.

Загалом, важко мені тут, хоча люди добрі оточують, але діти в школі адаптуватися не можуть, особливо, просяться додому, та й мені непросто, адже багато працюю.

Вдома, якщо це можна так сказати, тулимося всі в одній кімнаті, тихенько сидимо, бо не хочеться людям набридати. Вони люди похилого віку, люблять тишу, відпочивають багато, тому, хоча вони й з розумінням ставляться до нас, та все ж, не хочеться людям заважати і набридати.

А тут подруга мені якось подзвонила, мовляв – мене до себе забери.

Я й не знала відразу, що їй казати.

– Аліно, ти не повіриш, але дуже важко тут. З житлом великі проблеми, з роботою теж. Я й, можливо, можу тобі багато чого підказати, як приїхати сюди, але, особливо, допомогти нічим не зможу. Чужа країна, мені важко тут. Можу телефон волонтерів тобі відіслати, – пояснила я згодом подрузі, трохи подумавши про все.

Подруга діже образилася на мене за ці слова. Після того не телефонувала, я їй писала, вона навіть не відповіла.

Я й не знаю, що сказати.

Звісно, я готова усім допомогти чим можу: порадою, підтримкою. Але ж багато зробити не можу, я сама тут чужа, ледве тримаюся.

Зараз багато людей поначитуються різної інформації і думають, що за кордоном солодко дуже і дуже хороше нам тут життя.

Але це зовсім не так. Я радію тому, що діти спокійно сплять ночами, на тому й все – нічого доброго тут немає.

Розумію, що багато жінок фото з курортів викладають, мовляв, таке чудове закордонне життя.

Але, мені так не пощастило, на жаль. Лише ті, хто побував на моєму місті – мене зрозуміють.

Шкода, що подруга образилася і спілкуватися перестала.

Але як мені було пояснити їй?

КІНЕЦЬ.