Моє життя складалося не так просто, як в багатьох жінок, мені довелося побачити в своєму житті чимало.

Справа в тому, що після мого розлучення я залишилася сама з маленьким синочком.

Жила правда в столиці, мала свою власну квартиру, тому з житлом було все добре, хоч мала власну домівку, а в молоді роки власний дах над головою це дуже добре.

Та все ж виховувати одній маленьку дитину дуже непросто, тому ті часи зараз згадую з сумом, адже я тобі старалася, як могла, щоб якось прожити і знайти вихід з доволі таки непростих ситуацій.

Я, пам’ятаю, рахувала тоді кожну копійку, часи були непрості, собі не завжди купувала якісну їжу.

Скрізь все шукала зі знижками, акціями, ходила на розпродажі, але синові намагалася купувати якісну їжу, хороший одяг, адже все найкраще хотіла дати дитині, не дивлячись на те, що самій важко було.

Батьки мої були пенсіонери, я в них пізня дитина, тому, особливо, допомогти мені не могли, іноді давали гроші, щоб я могла оплатити комунальні, коли я вже мала борги.

Та час минав, синок мій пішов в садочок, а я вийшла на роботу.

Жити стало легше, але все одно доводилося економити на всьому, адже скільки там тієї зарплати у мами маленької дитини, яка щомісяця бере відпустку на роботі, коли дитина не може ходити в садок.

А згодом на роботі я познайомилася з Олегом.

Він був добрим чоловіком, спокійним, до нас на роботу на працю його перевели з іншого міста, хоча він сам був родом з села.

Село його було дуже далеко, тому про нього мало хто що знав тоді.

Я втомилася бути одна стільки часу, завжди дбати про все.

Я була щасливою, коли згодом Олег покликав мене заміж.

Тепер ми жили на дві зарплати, чоловік заробляв більше за мене.

Ми стали гарно одягатися, якісно харчуватися, життя налагоджувалося і я раділа тому.

Згодом у нас з Олегом з’явилася й маленька донечка.

Минали роки, весь цей час чоловік періодично їздив до батьків в село до стареньких батьків.

Возив їм продукти, давав гроші.

Олег ніколи мене з собою не брав, говорив, що там дуже старенька хатина, немає гарних умов для дітей, а сам він їздив туди на тиждень, тому пояснював, що стільки часу без гарних умов мені з малими дітьми там буде непросто.

Так ми прожили в шлюбі 10 років.

А одного дня пішли до моєї племінниці на день народження, вона запросила нас усією сім’єю.

Ми гарно відсвяткували, була вся родина, посиділи добре і розійшлися.

А мій Олег повертався додому вже веселий, а ввечері став говорити, що вже так далі не може і розказав мені свою велику таємницю.

Виявляється у нього є двоє дітей, вони разом з їх матір’ю живуть в селі поруч з його батьками.

Діти Олега вже дорослі, він всі ці роки їм допомагав, а тепер хоче мені розказати всю правду, щоб більше не було ніяких таємниць в нашій сім’ї.

Відразу після цієї розмови Олег ліг і спокійно собі заснув.

За всю ніч я навіть очей не зімкнула, але розуміла, що зараз з ним говорити не має сенсу.

Прокинувшись вранці, Олег щиро вибачався, просив забути все, то було його життя в минулому, до того, як він зустрів мене і ми одружили.

Протягом цих років він просто трохи допомагав своїм дітям, адже в селі їм було непросто.

З Олегом ці роки ми жили добре, він був гарним чоловіком та батьком.

Але в душі мені прикро, я не можу пробачити йому цю неправду, наче щось змінилося в мені назавжди.

Не розумію, чому він раніше всього мені не розказав?

Тепер не зможу вірити йому.

Чи варто пробачати чоловікові і чи зможу я йому вірити тепер?

Я поки не знаю, як бути далі, виявилося, що в Олега ще є сім’я про яку я нічого не знала.

Всі ці роки ми так гарно жили, Олег в усьому підтримував мене, був гарним батьком для дітей, був вірним.

Але зараз навіть не знаю, як реагувати на все.

Чи варто далі жити з таким чоловіком?

КІНЕЦЬ.