Ірина не вважає чимось поганим вимагати у свого чоловіка частку в його дошлюбній квартирі. Точніше, за документами квартира оформлена на свекруху Ірини.

А в шлюбі подружжя лише три місяці.

— Якщо він хоче від мене дитину, то нехай вирішує з житлом щось, — пояснює Ірина подрузі.

– І так, я вважаю, що квартира зі свекрухи має бути переоформлена на нас із чоловіком. І на рівно половину я не претендую, тільки на те, у чому я братиму участь.

А мати чоловіка мені днями заявила, що її синові знову не пощастило: з однією меркантильною розлучився, друга — точно така ж.

Зі своїм чоловіком Ірина познайомилася півтора року тому, він старший на сім років.

В Ірини це перший досвід побудови сім’ї, чоловік уже був одружений.

У шлюбі з колишньою чоловік прожив шість років, розлучилися, дітей у них не було. Власне, це й було причиною розлучення: перша дружина чоловіка дітей мати не хотіла.

— Напевно, вона занадто любила себе, — знизував чоловік плечима на початку їхнього знайомства. — То їй хотілося світ подивитися, то кар’єру зробити, то шкода було псувати фігуру, загалом, не склалося з дітьми.

Дитину чоловік дуже хотів, коли зрозумів, що з першою дружиною її може так і не бути, запропонував розлучення.

І тривало це розлучення разом із поділом квартири більше року.

— Мотала нерви, — хитала головою тоді ще майбутня свекруха Ірини. — То вона вимагала, щоб син мій їй частку продав, то відмовлялася від цього, то їй не подобалася запропонована покупцями ціна.

Загалом, пройшли ми й суд, і нервів багато втратили по повній програмі. Така меркантильна особа виявилася, жах!

Не дочекавшись закінчення судів щодо поділу майна, чоловік Ірини задумав вирішити своє квартирне питання інакше.

Йому від родички по батькові (з чоловіком свекруха була розлучена) дістався невеликий спадок — будинок у селищі міського типу. Чоловік продав будинок, купив двокімнатну в іпотеку.

Щоправда, через тривалі суди з майже колишньою, квартиру вирішено було оформити на свекруху. Термін іпотеки та вік матері дозволяли це зробити, угоду оформили.

Іпотечні платежі за двокімнатну вносив син, за паперами — житло на мамі.

Однокімнатну, якою володів чоловік Ірини навпіл із колишньою дружиною (іпотека була не виплачена), вдалося продати якраз тоді, коли Ірина познайомилася з чоловіком.

— Гроші чоловік отримав невеликі, але все ж. Загалом, трохи більше третини іпотеки за двокімнатну, в якій ми живемо, закрито чоловіком, — пояснює Ірина.

– Але ми ж тепер у шлюбі, тепер у нас спільний бюджет. І платежі йдуть із моєї кишені, зокрема. Я вважаю, що маю повне право на третину в цій квартирі. Але для цього треба, щоб свекруха її переоформила на свого сина.

— Ой, Іринко, — солодко усміхнулася свекруха, коли нова невістка вперше натякнула, що оскільки суди з колишнім чоловіком благополучно завершилися, то треба зайнятися документами на двокімнатну. — Про що ти говориш, у мене син один, невже я його обдурю.

Ірині слова свекрухи дуже не сподобалися.

Так, син у неї один, і сина вона, можливо, не обдурить, хоча ситуації зараз бувають різні.

Але Ірина ж їй не донька. Трапиться що, і в неї в квартирі чоловіка немає жодного метра, а в іпотеці вона бере участь.

Дочекавшись, коли чоловік знову заговорить про дитину, Ірина почала розмову й із ним, мовляв, буде малятко, без питань, я теж хочу малюка, але для цього давай вирішувати питання з квартирою.

Чоловік вважав, що вимога дружини цілком справедлива, обіцяв із мамою поговорити й усе владнати.

А мама тягнула кота за хвоста.

Спочатку жінка просто тихо капала синові на мозок, що Ірина — дружина без року тиждень, а на щось претендує, мовляв, буде маля, тоді й будемо дивитися.

Потім свекруха почала нашіптувати, що Ірина піде в декрет, сидітиме вдома на шиї чоловіка, без зарплати, чи не занадто жирно їй претендувати на третину квартири.

Син із мамою пробував владнати справу спокійно, через пояснення, без сварок.

Не виходило.

Нещодавно в Ірини був день народження, запросили й матір чоловіка, розмова про квартиру зайшла сама собою, свекруха нервувати почала, а потім не стрималася й почала просто звинувачувати нову невістку.

— З одних судів ти виплутався, в нові лізеш, сину? Та дружина тобі скільки нервів зіпсувала?

Тепер і ця взялася за те саме? Що ж ти жінок таких меркантильних обираєш? І цій від тебе тільки одне й треба: відкусити в тебе шматочок нерухомого майна!

Нічого переоформляти не буду, крапка.

— Ну, ясна річ, це просто емоції, — каже Ірина.

– Свекруха не зможе сама оплачувати іпотечні платежі, якось мати з сином домовляться.

Але мені образливо.

Хіба я чогось надприродного вимагаю?

Адже ясно ж, що ми платитимемо іпотеку разом. Я вдома (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) сидітиму, коли дитина буде?

Правильно, але ж дитина ця буде від свого чоловіка, а не від невідомого героя.

І ясно, що нову іпотеку, тепер уже на спільну зі мною квартиру, чоловік не візьме, ми її просто не потягнемо.

І що поганого в тому, що я думаю про свої інтереси?

Свекруха про свого сина думає, а мені теж треба думати про себе й майбутню дитину.

Чоловік переконує Ірину почекати, мама відтане, все владнаємо, давай планувати малятко, тоді мама точно сама без зайвих емоцій погодиться все переоформити.

Але Ірина стоїть на своєму: вона вже три місяці зі спільного з чоловіком бюджету платить за іпотеку чужої квартири, про яку дитину може йти мова, коли її майбутнє неясне?

— Тут не про маля треба думати, — вважає мати Ірини. — А про розлучення. Твої інтереси не дотримуються. Меркантильна?

А жінка й повинна бути меркантильною, постав питання гостро або… шукай іншого чоловіка, без іпотеки на свекруху.

А ви що скажете?

КІНЕЦЬ.