— Люди довго думають, чи брати в сім’ю дітей родичів, і не завжди позитивне рішення ухвалюють, а тут абсолютно сторонній хлопчисько, – злиться Лариса Олегівна.

— Ну справді, хочеш ще дитину – так це не проблема. Начебто і твій син хотів колись другого?

— Не повіриш, саме це мій син Ірині й сказав. Точно такими ж словами. І так, другу дитину він хотів. І зараз не заперечив би. Але не хотіла невістка, а тепер вона готовенького хлопчиська в сім’ю намірилася притягти? А син мій проти! Він хоче рідного, свого, а незрозуміло кого ростити.

— Розлучаться?

— Якщо Ірина не передумає – так. Син зараз на моїй дачі живе, благо, що газ провели і зручності цього літа зробили. Їздити на роботу йому, звісно, далеченько, але електричка ходить. А там буде видно. Якщо розлучення, то й квартиру ділитимуть, – відповідає Лариса Олегівна.

– Інша річ, що внучка плаче, переживає, нещодавно заявила, що якщо мама з татом розлучаться, то вона з татом хоче жити. Уявляєш? «Братик» і їй не потрібен, але Ірина й доньку свою слухати не бажає.

Ірині, поки що невістці Лариси Олегівни, 35 років, у шлюбі росте донька, їй зараз 9. Донедавна все було спокійно між подружжям: іпотеку виплатили за двокімнатну, дитина підросла, є кошти жити, відпочивати, щось собі дозволити, а не економити кожну копійку, як було в «іпотечні» часи та в декреті.

Чоловік, щоправда, кілька років тому заїкався про другу дитину, мовляв, хлопчика хочеться. Але Ірина всі ці розмови припинила, заявивши, що заводити другу дитину вона не має наміру. І фізично це згадує з жахом, і морально не хоче повторювати пройдене.

– «Це знову декрет, доведеться розширюватися, знову іпотека, економія, переїзд, ні, мови бути не може, хочу жити спокійно», – відповіла Ірина чоловікові і питання вони це закрили: ні, так ні.

І ось тепер, через 4 роки після тієї пам’ятної розмови Ірина готова стати вдруге матір’ю, щоправда, дитину вона пропонує чоловікові або всиновити, або взяти під опіку. Хлопчику 6 років, він син її найкращої подруги, яка раптово пішла в небуття.

— А що, там родичів немає чи що? – цікавиться приятелька Лариси Олегівни. – Мати, сестри-брати? Чому взагалі Ірина на цю роль претендує? Не рідня ж, подумаєш, разом вчилися і дружили багато років, по суті вона – стороння!

— Стороння, – киває Лариса Олегівна. – А родичів у хлопчиська близьких немає, а далекі його забирати не поспішили. Є бабця, мати тієї самої подружки, але бабця п’є, з якимось мужиком незрозумілим живе, та й не горить бажанням онука ростити взагалі. Батька в подруги немає давно, квартира залишилася від нього у спадок, тепер цьому хлопчикові перейде. Двоюрідні сестри у відмову пішли.

Як вважає Лариса Олегівна, далекі родичі занадто добре знали і маму Насті, як звали подругу невістки, і саму Настю. А батько дитини взагалі невідомий герой. Та й син жінки останніми роками проти дружби дружини з Настею сильно заперечував, принаймні вимагав, щоб у них вдома цієї подруги не було.

Ірина наполягала: Настя хороша, просто їй хронічно не щастить. І з матір’ю не пощастило, і з чоловіком, від якого зʼявився маленький Тимофій, і тепер не щастить в особистому житті.

— Останні роки Настя почала прикладатися до пляшечки, – каже Лариса Олегівна. – Щоправда, вживала дорогі напої, але суті справи це не змінює. Зустрічалася з різними чоловіками, як я підозрюю, за гроші. Але невістка завжди за неї горою була. У відпустці Настя і загинула.

— Зачекай, а з ким хлопчик був, коли матуся у відпустці гралася?

— З нянею, гроші напевно черговий мужик дав, няня Ірині й зателефонувала, так і так, мені за тиждень ще оплачено, а як далі – вирішуйте, якщо опіка прийде, то я змушена буду Тимофія їм передати. Ну і все, Ірина одразу ж полетіла і хлопчиська до себе притягла. Ми думали, що на кілька днів, а з’ясувалося, що вона його хоче залишити.

— Я йому хрещена, у мене ближче за Настю подруги не було, – заявила Ірина чоловікові і свекрусі. – Тимоху ніхто не візьме, йому в дитбудинок йти? Не переживай, ми його квартиру здамо, хлопчик отримуватиме пенсію, ми оформимо опіку, а потім, можливо, усиновлення.

Вона і в опіці вже домовилася. Як – не знаю, але їй поки що дозволили Тимофія залишити тимчасово, до оформлення документів. Ну, тепер уже, і розлучення спочатку доведеться оформляти теж.

Чоловік Ірини прийняти чужого хлопчика, оформляти над ним опіку, а тим паче усиновлення, категорично відмовився. Мовляв, він і так цю Настю ледь терпів, а тепер її син житиме з ними?

— Мені це і в страшному сні не могло наснитися, – заявив чоловік. – Нам треба свою дитину, а Тимофій піде в дитячий будинок. Що ж, і там люди живуть. Мені його в сини точно не треба. Або ти припиняєш дурити, або ми розлучимося.

Ірина обрала розлучення. Чоловік зібрав речі і з’їхав на дачу, Ірина вмовила його, щоб він не заявляв поки що в опіку, не намагався поки що ділити квартиру, зачекав доти, доки все оформлять. Власна мама Ірини теж покрутила пальцем біля скроні, дізнавшись про рішення доньки.

— Ти готова заради чужої дитини залишити без сім’ї свою власну? А жити ти де будеш?

Як зрозуміла Лариса Олегівна, питання з житлом невістку не хвилює, у Тимофія є двокімнатна квартира, на правах опікунки вона може жити і там, та й подружня квартира буде поділена.

— Я просто дивуюся, ну куди опіка дивиться? – задається питанням подруга Лариси Олегівни. – Так все хитко, а вони дозволили хлопчикові жити зі сторонньою жінкою.

— Ну так на 6-ти річних черга не стоїть, – розводить руками Лариса Олегівна. – Хлопчик розумово начебто здоровий, але в нього хворі нирки й зір не дуже…

— Тобто, ще й здоров’ям треба буде займатися? Ну правда, Ларо, Ірина ваша розум десь посіяла. І її навіть не хвилює, що донька проти цієї дитини теж заперечує?

— Вона вважає, що внучка просто егоїстична, але звикне. Загалом, усе в нас догори дном. І до чого це все приведе – поки незрозуміло.

Що скажете? Ірина – молодець? Чи ні? Чому?

КІНЕЦЬ.