Анна Василівна вийшла заміж за бізнесмена, переїхала в місто. У них народився син Іван. Разом виховували сина, все було добре. Але як вийшли на пенсію, то чоловікові Анни Василівни ставало поrано.

Лікарі йому допомогти не могли, так його і не ста ло. Анна Василівна довго переживала через втрату чоловіка. Але життя триває, Іван одружився на Зої, у нього з’явилася своя сім’я. Анна Василівна теж зустріла іншого чоловіка.

Потім переїхала жити до нього, а в її квартирі оселився син зі своєю дружиною. Так і звикли жити. Але через два роки все змінилося.

Чоловік Анни Василівни викликав її на серйозну розмову: — Розумієш, ми ж один одному нічим не зобов’язані. Ми навіть не одружені.

А я б хотів пожити останні роки зі своєю донькою. Так що краще тобі переїхати. Анна Василівна все зрозуміла. Звичайно, справа була не в доньці, напевно у чоловіка з’явилася інша.

Але вона не стала починати сkандали, зібрала свої речі і повернулася в свою квартиру в місті.

Але там вже жив син Іван зі своєю Зоєю. У невістки був дивний характер. Вона вважала себе найголовнішою, геть забула, що квартира належить свекрусі.

Вона прибирала речі, куди їй зручно, що потім бідна Анна Василівна довго їх шукала. Зої не подобалося, як свекруха готує, тому не дозволяла їй підходити до кухні.

А якщо свекруха все ж вирішить щось зробити, то Зоя демонстративно приходила додому і починала нити, що в квартирі жахливо смердить, потрібно терміново відкривати вікна.

Анні Василівні була дуже неприємна поведінка невістки. Але вона нічого не говорила Івану, не хотіла, щоб у сина були проблеми з дружиною.

Але син виявився мудрим, він і так зрозумів, що мамі не подобається жити з Зоєю.

Щоб остаточно не посварити дружину з мамою він накопичив гроші і зняв невелику однушку. Зоя стала вередувати, бо звикла жити у великій квартирі свекрухи. Але Іван сказав, що так буде краще для всіх. Тому що Зоя стала забувати, хто в домі господиня.

КІНЕЦЬ.