Компанію створив Юрій. Він просто зібрав усіх приятелів, яких вважав сумісними для спілкування, в одній бесіді у соціальній мережі. Так як усі молоді люди були з одного міста, потім спілкування перемістилося у реальне життя. Приблизно раз на тиждень компанія кудись вибиралася, зазвичай разом повечеряти чи в кінотеатр, щоб щось подивитися.

Усього вона складалася з п’яти людей: Юра, Микола, Христина, Ганна та Софія. Софії було зручно серед друзів. Вона знала, що Микола симпатизує Христині і іноді намагалася йому доnомогти порадами та просто вислуховувала його.

Їй здавалися його спроби досить кумедними. Дівчина його відверто уникала. Саме через цю любовну історію компанія потім розпалася. Микола наважився зізнатися у почуттях, Христина йому відмовила. Після цієї незручної ситуації перестала приходити на «збори», а з нею разом перестала приходити і Аня, бо була її найкращою подругою.

-А я все правильно зробив, так? Микола сидів і дивився кудись у далечінь. Софія тяжко зітхнула. -Що сказав їй? Так, певна річ, однозначно. Розумієш, мені здається, що у kоханні треба бути прямолінійним максимально. Бути собою. Не факт, що тебе приймуть, але краще відразу отримати відмову, ніж тішити себе ілюзіями.

Просто сприймай це як досвід. Хлопець виглядав засмученим. Він був по-справжньому добрим. Софія бачила в ньому доброту, щирість, амбітність. Їй було двадцять років, а йому двадцять два, але він здавався їй зараз дитиною. Може це так і було. У неї за плечима був досвід стосунків і не раз, а у нього в двадцять два роки перше кохання невдале. Вона подалася внутрішньому бажаю, нахилилася і м’яко поцілувала в губи.

Поки хлопець сидів у розгубленості, дівчина лукаво усміхнулася, підхопила рюкзак і пішла, кинувши на прощання: -Не засмучуйся. Серце хлопця швидко билося. Він ще п’ятнадцять хвилин після її відходу просидів немов скам’янілий. У голові билася лише одна думка: «Може, я звернув увагу не на ту дівчину?»