-Натура у мене така – зраджувати, але люблю я тільки тебе, – сказав Іванко. І він міг би пообіцяти, що більше не буде, але це буде брехня, так що мені треба зрозуміти і прийняти. Це нормально? Все нашe сімейне життя виявилося бракованим

Неприємності сипалися, як з мішка. Спочатку дізналася про зраду Івана, не одну. Виявилося, що він це робив регулярно – натура у нього така, сказав він.

Але любить тільки мене. І він міг би пообіцяти, що цього більше не буде, але це буде брехня, так що мені треба зрозуміти і прийняти. Нормально?

Я тоді сказала щось незрозуміле, ніби, ну тоді нехай і він мене приймає… А він роздратувався і підняв на мене руку. Це була остання крапка. Жирна така. У нашому шлюбі.

Шлюб – слово-то яке точне! Все нашe сімейне життя виявилося бракованим.

З Іваном ми розійшлися. Ну, як розійшлися? Я забрала дитину і поїхала на орендовану квартиру. Потім поступово перевезла наші речі і залишила йому ключі на столі. Сама того не розумію, але навіть в той момент він примудрявся мені зраджувати, тільки тепер він їх додому тягнув…

Перші три місяці я приходила в себе і намагалася налагодити наш побут. І тільки я більш менш все наладилося, як наш салон краси розформували. Нічого страшного, люди моєї професії навіть вдома заробляють, а у мене вже свої клієнти (манікюр, педикюр). Найстрашніше інше.

Нас попросили з’їхати з квартири в тижневий термін – господар продав її. А знайти квартиру в нашому місті… Ні, за “дорого” їх хоч греблю гати, так, ще передоплату за 2 місяці треба внести…

Загалом, залишилися ми з дитиною на вулиці. Сяк-так знайшла гуртожиток, але абсолютно в іншому районі. І залишилася без клієнтів. Ніхто ж не буде цілу годину тягнутися в інший кінець міста, щоб нігті попиляти…

Влаштувалася в салон поруч з будинком, тимчасово, поки співробітниця в декреті. Ну, думаю, головне клієнтів набрати, а там і дома можна (сарафанне радіо працює добре). Дитина захворіла.

Бабусь-дідусів у нас немає, залишити нікому. Я на роботі, а у самої душа розривається, як там Андрійко? У перерву мчу додому, а у нього температура під 40… Швидка, в лікарню забрали, він плаче – мама не віддавай мене…

Через тиждень виписали, худющий… А ми в першому класі. Пропустив нові теми, прийшов зі школи і не може уроки зробити. Дві години пояснювала, а у нього як ступор. Вже сил нема… Коли вже стане легше жити?

КІНЕЦЬ.