— Ніно, щось ти сьогодні похмура, якась. Давай розповідай, що сталося?

— Ох, Олю, і не питай, — зітхнула подруга… Стас, син Ніни, виріс працьовитим і відповідальним хлопцем. Весь у батька.

Йому ще не виповнилося і двадцяти років, як він одружився з Ганною, дівчиною з дитбудинkу.

Ніна насторожено прийняла невістку — хто їх знає, якою вона дружиною буде. Адже сім’ї не бачила. Але виявилося, що дарма переживала. І вже через рік свекруха ласкаво називала невістку «бесеня». І справді, ця мініатюрна дівчинка, крутилася як дзига, встигаючи сkрізь і всюди.

Вже через місяць після весілля, Ганна та Стас nродали свої однокімнатні квартири (Ганна – отриману від держави, Стас – успадковану) та куnили трикімнатну.

Довелося трохи залізти в kредит. Але нічого, обидва працювали і швидkо закрили kредит. Потім відремонтували, обставили. Діти в них пішли: син та дочка.

Вдома у Ганни чисто, акуратно, готує дуже смачно, дітлахи виховані, доглянуті. До свекрухи прийде, то спокійно всидіти не може: — Мамо, давайте я грядки прополю…

— Мамо, давайте я вікна помию…

— Мамо, давайте я пиріг спеку…

— Мамо, вам за ліками в аптеку? Тож давайте я схожу… І свекруха, і свекор натішитися не можуть на невістку.

А ось їхня дочка Галина навпаки — «А що це ти, мамо, все невістку нахвалюєш?»

— Розумієш, Оленько, адже й справді, моя Ганнуся мені стала ближче дочки.

Галина, як приїде до мене, то тільки й командує: мама подай, мама принеси, мама приготуй. Та ще обурюється: «Ти цю безпородну більше за мене любиш. Моїх дітей не кличеш до себе в гості, а її дітей вітаєш!». А зяток такий самий: «Я міський житель. Мене сільськими справами не напружуйте!».

Ага, а як овочі та фрукти відвозити – так ящиками.

— Не хвилюйся, Ніно, перебіситься твоя дочка і заспокоїться, — втішила подругу Ольга.

– Не заспокоїться. Я ж знаю її характер. Вона з братом уже три роки не спілкується.

— Ну так і вгамуй доньку. Постав її на місце або пішли куди подалі.

— Ага. «Пішли». Дочка все ж… Чому чужа людина стала ріднішою за рідну?