Я одружена 20 років, син закінчує школу наступного року. Донька семикласниця. З чоловіком живемо пристойно — машини, квартири, дачі, але останнім часом він почав дратувати мене, як і що каже, як сидить, як їсть. У ліжку також почали спостерігатися проблеми. Хочу чоловіка, але не свого чоловіка. Тож лише подружній обов’язок і спати. Коханця не шукаю. Почалося все це неподобство 2 роки тому, а взагалі історії 15 років.

Вже у мене був син 3 роки, як випадково хтось привів до нас на вечірку хлопця. Дуже привабливий, розумний, начитаний, вихований і сподобався мені дуже і я йому мабуть, тому що він здивовано дивився на мене, то на чоловіка і не розумів, як ми можемо бути разом.

Ми справді з чоловіком з усіх гороскопів та інших штук, не підходимо одне одному — дракон і собака. Але ми мали спільні цілі, бажання, бізнес. Загалом, я вмовила чоловіка запросити цього хлопця ще раз, щоб познайомити з моєю молодшою сестрою. З сестрою в них нічого не вийшло, але ця людина почала іноді бувати у нас на святах.

Я чекала будь-яких свят, щоб попросити чоловіка запросити його, щоб познайомити з черговою самотньою подругою. Він приходив не завжди, але коли я його бачила, просто тремтіла вся. Він помічав це і запрошував мене піти до його друзів. Якось, коли чоловік поїхав, а мама залишилася із сином, я погодилася.

Його друзі мали велику компанію, було весело і страшенно цікаво. Потім ми вийшли з ним надвір, йшов сніг і почали нестримно цілуватися, пішли зізнання. Я вже була готова поїхати з ним, але потім передумала. Поїхала додому. Всю ніч не могла заснути, думала тільки про нього.

Потім, коли прийшла до тями, зрозуміла, що не можу чоловікові так потворно зраджувати, потихеньку почала зводити наше спілкування нанівець. Десь через пів року ми вже не запрошували його, та й свята майже закінчилися, я чекала на дитину, не до гулянок було. І так я на 15 років забула його.

Два роки тому йду повз автобусну зупинку метрів за 50, і раптом починає серце битися, прямо хвилі адреналіну накочують. У мене таке буває почуття, якщо хтось знайомий поряд на мене дивиться, але я його не бачу звісно спиною. Я обертаюсь і бачу його.

Він намагається зробити крок до мене. А я стою не рухаюся, він також стоїть. Декілька секунд і я відвернулася і пішла. Не обернулася, якби обернулася, напевно, або непритомніла, або до нього побігла. Але з цієї миті постійно думаю про нього. Розумію, що чоловіка миттєво розлюбила, з того моменту, як побачила його.

Жалкую, що коли кликав, не пішла з ним, від його поцілунків серце калато ще сильніше. Навіть якби нічого не вийшло надалі я не шкодувала б напевно, розлучилася б, пішла іншим шляхом. Очі заплющую, думаю про нього. Гоню ці думки, нічого не виходить.

Шукати та зустрічатися з ним не хочу, тому що у нас із чоловіком 2 дітей, та й не заслужив чоловік такого відношення, він мені завжди довіряв. Так і живу з одним, мрію про іншого, але це тільки мрія про минуле, що не відбулася. Чому завжди спочатку зустрічаєш хорошу і порядну людину для створення сім’ї, а своє кохання, коли ти вже зайнята.

Тепер я думаю, чи зрадила я все-таки чоловікові чи ні? Чи не до кінця? І що це зі мною таке зараз діється. Мозком розумію, що йти і нікуди, та й не правильно. Чоловікові намагаюся свій настрій не показувати, навіть змушую себе більше йому приділяти уваги.

Чоловіка ціную як людину і сім’янина, батька для діток і одна залишатися не хочу, з тим чоловіком зав’язувати стосунки зараз не варто, двічі в одну воду не ввійдеш. Вже не знаю, як відволіктися від цих думок.

КІНЕЦЬ.