Я коли була молодою дівчиною, дуже мріяла про хорошу сім’ю. В моїх мріях міцна і щаслива родина, це коли між подружжям завжди довіра, щире кохання, підтримка та повага одне до одного. Тому гадала, що зроблю все можливе, щоб мати таку сім’ю.

Мої батьки жили дуже недобре, ні, вони не розлучалися, вони й досі разом живуть, але, швидше, через звичку, спільне житло та побут і дітей, ніж через щирі почуття.

Мені завжди здавалося, що якби мама чи тато покохали когось іншого, то б відразу розійшлися, але чи то доля така, чи якийсь зв’язок між ними інший, але вони в шлюбі багато років разом живуть, хоча він зовсім нещасливий, на жаль.

Ні, вони ніколи не зраджували, але й їх шлюб не приносив їм щастя.

Тому я, надивившись на їх життя, поставила собі за ціль, що я зроблю все, щоб не жити так, як вони.

З Михайлом ми познайомилися відразу, як я закінчила я навчання в інституті. Він гарний, добрий хлопець, розумна та чудова людина, я щиро покохала його.

Але я була найбільше щасливою тому, що наші почуття були взаємними.

Тому ми, з благословення наших батьків, через рік після знайомства, зіграли весілля. Воно було не шикарним, адже я ніколи й не прагнула багатства, я мріяла про дружну і щасливу родину.

Щасливішої мене годі було знайти. Я вся віддалася своїй сім’ї, намагалася робити все, щоб наше життя з Михайлом було радісним та добрим.

Я вставала в 5 годин ранку тільки тому, щоб приготувати чоловікові смачний свіженький сніданок, ще й з собою обід, а потім сама збиралася на роботу.

З роботи теж бігом бігла додому, щоб і прибрати, і приготувати вечерю смачну і з чоловіком вдома набутися, адже дорожче за нього в моєму житті не було людей за мого чоловіка.

Михайло, заради правди скажу, теж дуже добре відносився до мене, був турботливий, уважний, все мені допомагав. Здавалося – моя мрія здійснилася – ми обоє були щасливими в шлюбі.

Згодом у нас з’явилося двоє діточок: син та донечка наша. Я тоді зовсім присвятила себе нашій сім’ї та домівці, всіх та все огорнула теплом та турботою.

Говорити про те, що нам усі заздрили, що ми так добре живемо і Михайло горниться до мене завжди, і батько він хороший, але я не звертала уваг на те, купалася в своєму щасті.

І ви знаєте, якби мені хтось колись сказав, що моє сімейне щастя оце в один день може скінчитися, я б ніколи не повірила, ще б розсердилася дуже на ту людину.

Але сталося щось дуже погане, що не дає мені спокою по цей день.

Я дізналася, що чоловік зрадив.

Я ніколи, до того, не помічала змін в поведінці Михайла, все було як завжди. А одного разу він пішов відпочивати з друзями на корпоратив і через тиждень мені видав:

– Олю, я розумію, що виправдання мені немає. Я не знаю, як так могло статися, це було просто блискавично, якесь помутніння. Згуба якась. Вона мені зовсім не цікава, я хочу забути про це. Але й приховувати від тебе не міг, бо щиро кохаю саме тебе.

Мій всесвіт зруйнувався в одну мить. Я навіть вам передати не можу.

Я не знала, що йому сказати, навіть дорікнути у чомусь не було сил, я не бачила в тому сенсу, не могла збагнути чому це сталося саме зі мною.

Вже тиждень після того минув, чоловік тисячу разів вибачався, він дуже уважний до мене, щиро відчуває свою провину і хоче зберегти сім’ю. А я не можу жити, як раніше.

В нас досі ідеальна сім’я, всі її бачать саме такою і нічого не видає того, що сталося між нами.

Я боюся залишитися без сім’ї, не хочу, щоб діти жили без тата, та й чоловік мій був завжди ідеальний, Михайло і зараз каже, що кохає мене і я досі відчуваю його турботу і піклування, навіть більше, ніж це було колись.

Але в мені щось перевернулося. Я не сплю ночами, та й їсти не хочеться зовсім, не можу забути ту зраду і все. Дуже хочу побачити ту жінку, зрозуміти, що в ній такого було, що Михайло так вчинив. Хоча розумію, що це не правильно і вже занадто, що я не маю думати про неї, але думаю, на жаль.

Моє життя було таким ідеальним і зруйнувалося вмить.

Що мені далі робити? Як жити далі з Михайлом? В душі я розумію, що ж він не змінився зовсім і залишився таким, як був і раніше зі мною. Я не знаю чи зможу пробачити зраду, але забути її не можу і жити поруч з Михайлом мені вже не так затишно, як було колись. Довіра до нього пропала, одна порожнеча на душі.

Можливо, хтось підкаже мені правильне рішення. Я дуже заплуталася. Що маю робити тепер?

Джерело