Я навіть за все своє життя ніколи собі й подумати не могла, що відчую себе зовсім нікому не потрібною.

Я не самотня людина.

Я заміжня жінка, дітей, правда немає, але в будинку у нас рідко буває досить порожньо – племінники дуже часто приходять до мене в гості.

У моєї молодшої сестри Катерини двоє дітей: син студент та донька ще школярка.

Дуже часто вони бувають у нас в гостях, ми з чоловіком завжди раді їх візитам, адже тоді наш маленький куточок наповнюється сміхом і теплом.

Ще зовсім маленькими ми стали брати до себе дітей моєї сестри, всіляко розважали їх, водили в парк, купували їм речі.

Роки минали якось швидко.

Племінник з початком студентського життя став в гості до нас все рідше заходити, тим не менш, не забував, адже я завжди готова була допомогти в навчанні йому, та й копійку йому завжди якусь дам, якщо маю таку нагоду.

Тридцять з хвостиком років педагогічного стажу дають про себе знати. Зараз він закінчує університет.

Племінниця моя вчиться в 11 класі тієї ж школи, в якій я працювала і після уроків часто заходить провідати мене.

Я в минулому році вийшла на пенсію, тепер у мене більше вільного часу.

Ну, загалом, життя у мене йшло, як завжди, без особливих змін, розміреною чергою до недавнього часу.

Я думала, що мене оточують люблячі і рідні мені люди.

Але ось три дні тому зі мною сталася неприємна дуже ситуація.

Несподівано, мене забрали в лікарню на швидкій допомозі, мені було недобре, на жаль.

Відтоді минуло вже три дні, а чоловік мене провідав всього один раз.

Я вважала, що у нас з ним хороші та щирі відносини.

А тут за весь час тільки один його візит.

По телефону поговорить трохи і все твердить, що він дуже зайнятий в гаражі, і йому ніколи витрачати час на пусті балачки.

Значить, на те, що я тут зовсім одна лежу в холодних стінах і мені зовсім немає з ким поговорити, йому байдуже. Я ніколи не очікувала, що він буде так колись ставитися до мене.

У мене якийсь такий сум на душі, що й не передати словами.

А мої рідні племінники, яким я всі ці роки допомагала і до яких ставилася добре дуже, за три дні навіть не зателефонували мені жодного разу, не кажучи вже про те, щоб провідати.

Я б зрозуміла ще, якби ще були будні дні, ясна річ, що навчання, потрібно уроки вчити.

Але пройшли вихідні, а діти моєї молодшої сестрички так і не знайшли хвилинки, щоб дізнатися про здоров’я, як я думала, улюбленої тітки.

Та й сестра моя рідна про мене жодного разу не згадала, а я стільки років була їй та її дітям надійним плечем та опорою, вибавила їх з маленького.

Сьогодні заходила колишня колега по школі, так хвилювалася про моє здоров’я, навезла мені купу гостинців, посиділа зі мною годину, розмовляла.

Мені, правда їсти ще не можна поки ще такі продукти, але все ж було дуже приємно, що мені приділили увагу.

Подруга веселила мене історіями, які відбулися в школі після мого відходу. І так мені гірко та сумно стало.

Ось стороння людина, можна сказати, знайшла гроші та час на мене, постарався, потурбувався про мене.

А мій власний чоловік вічно зайнятий в своєму гаражі і навіть погане самопочуття дружини не привід, щоб відірватися від них.

Племінникам своїм я тим більше виявилася не потрібна, як не прикро мені це визнавати, так це я ще при пам’яті, ще не стара зовсім.

А на старості, що зовсім на самоті доживатиму?

В інші палати відвідувачі до людей ходять постійно, а я опинилася зовсім нікому не потрібна.

І гірко так від того, що і поділитися ні з ким.

Як бачите, погане самопочуття може виявитися серйозною перевіркою на любов родичів.

Можливо, самій зателефонувати їм і присоромити хоч трохи?

Але я не знаю чи варто, якби мною дорожили, то б не віднеслися так до мене у непростий для мене час.

КІНЕЦЬ.