Мені 26 років, одружена, діток поки немає. Останні кілька років якось не задалися щодо здоров’я наших батьків. Спочатку свекруха захворіла, пройшла операцію, курс хіміотерапії. Нині на постійному спостереженні у лікаря. Наприкінці минулого року у мого тата виявили таке саме захворювання.

На жаль, ситуація набагато сумніша, операцію робити не можна, тільки хімія. І якраз на період, коли він лежав після біопсії, свекjh має круглу дату — 60 років.

Ювілей, особливого розмаху не планувалося, святкували вдома із родичами та друзями. Я зранку з’їздила до тата до лікарні, яка знаходиться в іншому місті, відвезла продукти. А увечері планувала піти до свекра на ювілей. Батько трохи образився, що я туди йду. Мама взагалі застрайкувала (хоч вони з татом і у розлученні, сказала не піде) і взагалі слова в мій бік: «як так, батько в лікарні, а у вас ювілеї в голові».

Воно ніби й так, настрою не було взагалі йти. Новина про хворобу тата мене дуже підкосила, я ходила як зомбі, і від майбутніх свят мене каламутило (через тиждень після Дня народження свекра, ще один ювілей – молодшому братові чоловіка 20 років).

З іншого боку, я частина і тієї сім’ї, і простіше прийти і проявити повагу, ніж відмовлятися, і на мене почали б ображатися. А образилися б 100%. Сказала свекруха, що від того, що я себе зводитиму і нікуди не буду ходити, впадати в депресію, легше нікому від цього не стане. Це її позиція.

Якоюсь мірою вона має рацію. Незабаром у сім’ї з боку чоловіка знову підуть святкування. Я вже починаю нервувати. Дуже неприємно, коли на тебе ображаються.

Моїх батьків якось ображає, що свекри святкують день народження, шашлики на Великдень були, незабаром підуть травневі свята. Болісно ставляться, що я туди йду і самі не йдуть, коли ті їх звуть. Мені цікаво як у інших людей відбуваються такі події, коли хтось тяжко хворіє?

У період, коли свекруха хворіла, посиденьки вони пропускали, доки не відновилася після операції.

КІНЕЦЬ.