— У сенсі, звільняєшся? У тебе понад 20 викликів на завтра. Ти хочеш дітям свято зіпсувати? – вона не вірила своїм вухам.

Надійний і перевірений співробітник, з яким вона вже понад 5 років працювала, вирішив ось так її підставити. Навіть у найстрашніших снах вона не могла уявити собі подібної ситуації.

Коли десять років тому Ольга, щоб врятувати себе від голоду, прийшла за оголошенням на рахунок аніматора, вона навіть уявити собі не могла, що через кілька років це стане її життям, її професією, її бізнесом.

За освітою вихователь дитячого садка, вона вважала себе дуже далекою від бізнесу і нормальних заробітків. Але любов до дітей і те, чого вчили в педагогічному училищі, раптом стали приносити непогані плоди, і вона не просто стала затребуваною аніматоркою, а й поступово побудувала ціле своє святкове агентство.

Клієнти її любили. Одного разу побувавши на святі, організованому нею, вони не хотіли більше ніяких інших організаторів.

З обсягом замовлень зростав і штат. Доводилося вчитися працювати з людьми. М’яка за характером, вона насилу утримувала дисципліну і часто сама підміняла аніматорів, які запізнилися або не з’явилися. Тільки з чоловічими ролями було складніше.

Але тут їй пощастило. Артем і Женя працювали відмінно і ніколи не підводили. Крім сьогоднішнього дня. І тому удар був особливо важким. Та ще й не у звичайні дні! У переддень Нового Року.

Як за ніч знайти заміну Дідові Морозу з повним завантаженням, Ольга не уявляла. Сама, тоненька і невисока, вона точно не зійде за цього чарівника.

Дзвонити ж клієнтам, майже всі з яких були постійними і багато років, і скасовувати замовлення вона навіть подумати не могла.

Три години на телефоні результатів не дали. Навіть на кілька годин знайти вільного актора не вийшло.

Оля обхопила руками голову. Сльози зрадницьки підкочували до горла.

— А може я спробую?

Голос змусив її здригнутися.

Юрій, водій, який розвозив зазвичай її артистів на замовлення, стояв у дверях.

Ольга на хвилину задумалася. Якщо вона сама буде Снігуронькою, то від Діда Мороза потрібно тільки кивати і водити хоровод. Ростом і фігурою Юрій цілком підходив. Голос… Ну, просто буде мовчазним Дідом Морозом із занадто балакучою онукою.

— Юрочко, ти мене дуже і дуже виручиш! Ти ж і так би за цими адресами всю ніч їх возив. А так ще й заробиш більше грошей рідним на подаруночки. Спасибі!

Ольга насилу стримувала себе, щоб не кинутися чоловікові на шию в пориві вдячності.

Перше ж замовлення обернулося для Ольги ще більшим потрясінням, ніж відхід Артема. Не Дід виявився мовчазним, а Снігуронька майже глухонімою.

Не встигла Ольга відкрити рота, як урочисто прогримів розкотистий бас:

— Крізь кучугури й хуртовини…

Ольга слухала і не вірила своїм вухам. Та й очам теж.

Артем би здався жалюгідною пародією на Діда Мороза на тлі того, як зараз грав Юрій. Голос, жести, хода і навіть кректання були такими правдоподібними, що Ольга сама раптом відчула себе маленькою і дурною дівчинкою. Що не помітила справжнього Діда Мороза просто поруч із собою.

Загадки, ігри, жарти… Ольга багатьох із них навіть не знала.

— Що? Це? Зараз? Було? – не приховуючи свого потрясіння, запитала вона, щойно вони вийшли з під’їзду.

— Що саме? Начебто непогано вийшло? – намагаючись приховати збентежену, але задоволену посмішку, відповів Юрій.

— Ти чому ж досі мовчав? Який ти водій?! Ти ж справжній талант! Тобі ж ціни немає! Це було не «непогано», це було чудово! Казково! Шедеврально! Чарівно! Та я сама мало не повірила, що ти – справжній Дід Мороз!

І цього разу не стримавшись, Ольга обійняла хлопця. І тут же, схаменувшись, відсторонилася. Субординація. Треба не забувати про неї.

Юрій у її агентстві третій рік. І третю новорічну ніч працює. Небагатослівний, урівноважений, спокійний, він не особливо зближувався з аніматорами та артистами. Завжди намагався допомогти з технічної частини: налаштувати техніку, обладнання, принести і встановити декорації. Це не входило в його обов’язки, але він сам брався допомогти.

А в іншому тримався осторонь. Тому ніхто не знав ні його сімейного стану, ні особистих справ.

І вже тим більше ніхто й уявити не міг такого його таланту.

— Але, як? Звідки? Чому? І чому мовчав про це?

— Ольго Сергіївно, занадто багато запитань. А в нас кожна хвилина на рахунку. Потім, усе потім! Не відволікайте водія, – посміхнувся він у бороду, яка все ще прикрашала його, і відчинив двері машини перед начальницею.

Ольга слухняно залізла всередину. Дійсно, треба було поспішати. Вона терпіти не могла спізнюватися на замовлення.

До півночі залишалася лише година і ще одне замовлення. Було очевидно, що Новий Рік вони зустрічатимуть на вулиці. Не встигнувши повернутися по домівках.

З кожним новим виходом Ольга дедалі більше дивувалася Юрію. Він не повторювався. Немов хотів вразити саме її. У кожне житло він входив із новою приказкою, новими іграми, забавами, загадками. І не забував і її, як Снігуроньку, залучати до всього.

Замовники були не просто задоволені. Вони були в захваті! По-перше: замість одного замовленого Діда Мороза, вони отримали ще й Снігуроньку. Та й рівень привітання був на багато вищим за минулорічний.

Відпрацювавши останню адресу, Юрій відігнав у сусідній двір машину, щоб, нарешті, зняти з себе костюм. І щойно він зібрався стягувати бороду, як дитячий крик змусив його завмерти на місці.

— Дідусю Мороз! Дідусю Мороз! Будь ласка! Мені потрібна ваша допомога!

Дівчинка років восьми, заплакана і тремтяча від холоду бігла до їхньої машини.

— Що трапилося, люба? Ти чому ж сама в такий час?

Ольга і Юрій озирнулися в пошуку батьків дитини.

— Розумієте, мама й тато там сваряться. Тому що тато викинув Барсика. Просто з балкона. Барсик упустив ялинку. І злякавшись, пробіг по столу. Прямо по салатах! Ось тато і розсердився. І викинув Барсика з балкона. А я люблю нашого котика. Він не пошкодився, бо внизу кучугури. Але він може замерзнути і загубитися.

Мама теж злякалася за Барсика. І хотіла бігти за ним, але тато не пустив. Тому що скоро Новий Рік. Поки вони лаялися, я встигла вискочити рятувати котика. Вони навіть не помітили. Вони думають, що я сплю. Але я не можу знайти кота. Ти ж чарівник! Допоможи! Що тобі варто?

Дівчинка вхопилася за рукав костюма і з благанням заглядала в очі.

— Ну, чари тут знадобляться в іншому випадку. Заплющуй очі. Я перетворюся на звичайну людину і ми з тобою швидко знайдемо твого вихованця.

Поки дитина слухняно заплющила очі, Юра кивнув Ользі і швидко скинув костюм.

— Ходімо! Покажеш, де ваш балкон.

Кучугури справді були знатними. Не склала великих труднощів знайти відбиток падіння бідної тварини і по слідах відшукати і її саму. Кіт з переляку сховався під машиною.

Недовго роздумуючи, Юрій ліг і дістав кота. Той навіть не намагався чинити опір. Оля обмацала бідну тварину і, переконавшись, що падіння не заподіяло жодної істотної шкоди, передала вихованця маленькій господині.

— А тепер, стійте тут зі Снігуронькою, я швидко.

Юрій метнувся до машини. Натягнув знову костюм.

Годинник якраз показав північ. Ну, ось, і Новий Рік.

— А тепер, ми проведемо тебе і Барсика додому, – повернувся він у повному параді, – як звуть твого тата?

— Віктор, – здивовано підняла очі дівчинка.

Квартира була всього на другому поверсі. Навіть на майданчику чулася суперечка людей і жіночий плач. Юрій натиснув кнопку дзвінка.

— Вам кого? – чоловік навіть не помітив власну доньку, що причаїлася за Дідом Морозом.

— А мені хлопчика Вітю, який так погано поводився, що мало не втратив найголовніше у своєму житті, – дуже суворим голосом прогримів Дід Мороз.

Чоловік хотів щось гаркнути, але тут помітив свою доньку, яка злякано обіймала кота, і застиг.

— Втратити іноді набагато простіше, ніж здається. І жодні ялинки і салати не варті настрою і любові близьких людей. Образити тварину просто, але доля може вчинити у відповідь так само з кривдником. З Новим Роком!

Мати дівчинки вже обіймала дитину. Сльози на очах жінки поблискували в слабкому світлі під’їзду.

Віктор перевів погляд по черзі на всіх і мовчки винувато кивнув.

Він присів до доньки і погладив кота.

— Вибачте мене! Я дуже погано вчинив. Дід Мороз має рацію. І я обов’язково виправлюся. Я вас усіх дуже люблю. Навіть тебе, пухнасте непорозуміння, – погладив він ще раз ніжно кота.

— Спасибі тобі, дідусю! – обійняла Юру дівчинка.

Двері зачинилися і наші герої пішли вниз. Мовчки дійшли до машини. Мовчки зняли і склали костюми.

Юрій завів машину, але не поспішав рушати.

— А знаєш, я теж більше не хочу втрачати найважливіше, – раптом сказав Юрій, обертаючись до Ольги. – Адже я кохаю тебе. Кохаю давно. І все ось це вчив спеціально, щоб допомогти, якщо виникне необхідність. Як і всі ролі Артема та Євгена. Можливо, ти мені даси шанс? Вивчити роль твого чоловіка.

Ольга дивилася на Юрія широко розкритими очима. Щось тепле й ніжне піднімалося бурею в її душі.

Вона раптом зрозуміла, що давно вже сприймає Юру, як рідну і близьку людину. І її почуття зовсім не схожі на почуття начальниці чи, навіть, просто друга.

Вона потягнулася і доторкнулася своїми губами до його губ. І ледь чутно прошепотіла:

— З Новим Роком, коханий. З новим щастям.

КІНЕЦЬ.