– Юлю, невже я заслужила таке ставлення до себе? – плакала Віра Борисівна.

– Ба, причому тут ставлення і взагалі, я не розумію, чому ти вередуєш. Там добре, там усі такі, як ти, – вкотре повторила Юля.

– Що означає такі, як я? Старі, хворі та нікому не потрібні? – знову, крізь сльози, промовила Віра Борисівна.

– Ба, ми тебе будемо відвідувати. А якщо не сподобається, то заберемо! Не треба перейматися! – зі звичною напускною солодкістю відповіла Юля і посміхнулася до бабусі.

…Віра Борисівна все життя працювала на керівних посадах. Сильна, вольова жінка. Все звикла вирішувати сама, бо з чоловіком розлучилася практично одразу ж після появи доньки.

Колишній чоловік спочатку намагався спілкуватися з донькою Ганнусею, але Віра Борисівна ставилася до цього несхвально.

– Краще ніякого батька не мати, ніж такого недолугого, як твій, – бурчала Віра Борисівна, коли дівчинка просилася сходити з батьком у парк чи кіно.

Ганна, не бажаючи сперечатися з матір’ю, погоджувалася. Незабаром спілкування дочки та батька припинилося.

Аня виросла і вийшла заміж за коханого Андрія. Віра Борисівна весіллю не чинила опір, хоча і не була в захваті від зятя.

Через певний час Ганна стала мамою дівчаток погодок – Юлі та Наді. Першій онучці Віра Борисівна дуже зраділа.

Можна сказати, душі в маленькій Юлі не чула. Коли Аня сказала, що в положенні другою дитиною, Віра Борисівна була вкрай незадоволена і не соромилася у виразах.

– Аню, вам що, зайнятися нічим, окрім, як дітей щороку приводити?

– Мамо, ну це ж наша справа. Я завжди мріяла про дочок погодок. Усе разом – і в садочок, і в школу. Майже ровесниці й точно дружитимуть.

– Ну, звичайно! Вона, бачите, хотіла погодок! Ти про Юлю подумала? Як буде дитині, коли другий малюк з’явиться? Вона ще маленька, а ви вже за другим зібралися, – не вгамовувалась Віра Борисівна.

Як би бабуся не бурчала, але за кілька місяців у сім’ї з’явилася друга дитина. І цього разу знову дівчинка, яку назвали Надією.

Віра Борисівна Надюшу не злюбила з першого дня і чіплялася практично з будь-якого приводу.

– Що вона все репетує? Голова вже гуде, і Юлі ніякого спокою.

Загалом дитині не приділяєте уваги! Якби не я, Юля у вас взагалі б росла, як безпритульна якась! – бурчала Віра Борисівна завжди, коли приходила в гості до дочки.

– Мамо, ну вона ж маленька! Юля теж плаче, але ми її анітрохи не обділяємо увагою. Вона у нас така сама маленька та улюблена, – відповідала Аня.

– Ну, звичайно вона плаче! Якщо ти цілий день із цією, а Юля у вас то в ліжечку сидить, то в ходунках сама по собі бігає. Мені збоку краще видно!

– Ну, мамо, ти як завжди маєш рацію. Тільки зі своєю думкою рахуєшся. Взагалі вони для тебе обидві внучки однакові. І, якщо хтось і виділяє одну з дівчаток, то це ти.

Скільки б Ганна не переконувала матір, Віра Борисівна все одно наполягала на своєму. Звичайно, коли дівчатка підросли, в гості вона запрошувала обох, але до Наді завжди ставилася упереджено.

– Надя у вас взагалі якась дика, не вихована. Все мовчить, наче завжди незадоволена. Юля мені й на кухні допомагає, і підлогу підмете, і віршик нам із сусідками на радість прочитає.

– Ну прямо не онучка, а справжнє золото у мене росте! Потрібно їй сходити подарунок якийсь купити.

– Мамо, ну вони просто різні за характером. Надюша скромна та сором’язлива. А потім, діти все дуже тонко відчувають.

– Вона чудово усвідомлює твоє ставлення, ось і не дуже охоче йде на контакт. – Аня завжди заступалася за дочку, але Віра Борисівна, як завжди, у своїх міркуваннях залишалася непохитною.

…Юля першою закінчила школу. Віра Борисівна не скупилася на найкраще вбрання для улюбленої онучки.

Наді навіть на день народження нічого не подарувала, бо Юлю треба, як слід зібрати на випускний. Так би мовити, випустити у доросле життя.

Юля у свої сімнадцять виразно засвоїла, що бабуся до неї ставиться дуже добре і буквально готова здувати з неї кожну порошинку.

Дівчина вміло користувалася таким привілеєм, і порядно потріпала нерви всій родині, вибираючи вбрання на майбутній випускний…

Наступного року випускний був у Наді. І Віра Борисівна навіть не цікавилася майбутнім святом.

– Треба Надюші сукню з’їздити подивитися у вихідні. До випускного буквально місяць лишився, – якось сказала Аня.

– А чого нову купувати? Он Юліна сукня залишилася, нехай її одягає і йде. Не велика королева, та й свято не велике. Щороку ці випускні йдуть, – бурчала Віра Борисівна.

– Мамо, як ти так можеш говорити? По-перше, у дівчаток зріст різний. Юля набагато вища. А, по-друге, Надя хотіла зовсім іншу сукню, – вкотре Ганна заступилася за дочку.

– Та вже ж! Дівчинка ні обличчям, ні зростом не вдалася. Вся в батька і безглузда така ж. А Юля в нашу породу.

– А з приводу зросту – я можу віднести сукню до кравчини та підшити. Нема чого даремно на вітер гроші кидати.

Юля навчалася в університеті на престижному факультеті. На бюджетне відділення минулого року вона вступити не змогла.

Мати запропонувала вибрати інший факультет. Але оскільки Юля хотіла саме юридичний, Віра Борисівна погодилася оплачувати освіту улюбленої внучки.

Надя сама вступила до університету, але одразу перевелася на заочне відділення, щоб працювати.

– Ну і що то за освіта така? Двічі на рік на сесії їздити. Могла б і не вигадувати цю абракадабру, а просто після школи йшла б у свою крамницю, – обурювалася Віра Борисівна.

– Мамо, нехай Надя живе так, як їй подобається. Я взагалі, якщо чесно, не розумію, чого ти на неї так в’їлася, – знову заступилася Ганна за молодшу дочку.

Зрозуміло, Надя від бабусі з того часу взагалі не отримувала жодної допомоги. При цьому Віра Борисівна не соромилася звертатися до молодшої онуки за допомогою.

– Надю, сходи на ринок, бо в мене картопля закінчилася.

– Добре, бабусю. Тільки принесу вже ввечері, бо у мене робота.

– Ой, та що там твоя робота! Он цих крамниць скрізь зараз натикано, у будь-яку візьмуть. Це колегія адвокатів одна у місті, куди Юля піде працювати, – Віра Борисівна ніколи не втрачала нагоди принизити молодшу онучку.

Надя на бабусині закиди особливо не реагувала. Дівчина завжди допомагала, як тільки жінці була потрібна допомога.

Звичний життєвий уклад у сім’ї змінився, коли до їхнього будинку прийшла біда – Ганна захворіла і раптово її не стало.

Недовго журився її чоловік і буквально через кілька місяців привів у будинок іншу жінку. Обидві дочки запротестували.

Юля одразу ж побігла до коханої бабусі.

– Дитинко моя, живи в мене стільки, скільки буде потрібно. Я не проти. Мені ще краще, що ти в мене під крильцем будеш!

Надя теж хотіла переїхати до бабусі, але Віра Борисівна прагнення молодшої внучки не підтримала. Сказала, мовляв, квартира двокімнатна, і втрьох уже буде тісно.

Наді нічого не залишалося робити, як знайти собі орендовану кімнату, бо під одним дахом із батьком вона теж залишатися не хотіла.

Після того, що сталося, Віра Борисівна, як і раніше, не соромилася звертатися до Наді за допомогою.

– Надю, у нас воду в будинку відключили. Тобі треба сьогодні, якомога раніше, сходити в крамницю і купити мені дві п’ятилітрові пляшки. А то нам із Юлею навіть чайник не закип’ятити.

– Бабусю, а чому Юля не може принести води? Адже мені далеко їхати.

– Їхати далеко? Ото як ти заговорила! Юля вчиться і з хлопцем зустрічається. У неї справ по горло, вона приходить тільки під ніч.

– А тобі, самотній, що робити? Чим у своєму гуртожитку сидіти, прогуляєшся та принесеш води! – відчитала внучку Віра Борисівна.

– Добре, принесу, – погодилася Надя.

За кілька місяців Юля вийшла заміж. Зрозуміло, молода сім’я навіть не думала про окреме житло. Славік – новоспечений чоловік Юлі, переїхав до бабусиної квартири. Віра Борисівна раділа і про тісноту навіть слова не сказала.

Надя теж вийшла заміж. Якщо для старшої онуки Віра Борисівна нічого не пошкодувала і зробила для молодих пишне весілля, то з молодшою ​​особливо не церемонилася.

– Ну так… Знайшла роботягу якогось! Що це за чоловік? Не те що у Юлі – бізнесмен! – Розповідала Віра Борисівна сусідкам.

До рішення Наді, не робити пишне весілля, Віра Борисівна поставилася зневажливо.

– Звісно! Яке вам весілля…

– Бабуль, ми просто іпотеку взяли, – відповіла Надя.

– Ну, звичайно! Тепер збирайте борги. Якщо що, я за вас не буду розплачуватися і Юлі не дозволю ні гривні вам давати.

– Та нам і не треба, бабусю, ми самі.

– Ну-ну… Але, щось віриться насилу… – хитро відповіла Віра Борисівна.

А якось Віра Борисівна захворіла і була прикутою до ліжка. Жінці довелося на невизначений час лягти в лікарню.

А коли вона повернулася, на неї чекав сюрприз від улюбленої внучки. За цей час Юля вже оформила бабусю в будинок для людей похилого віку.

– Юлю, невже я заслужила таке ставлення до себе?

– Ба, я не розумію, чому ти вередуєш?* Там добре, там усі такі, як ти!

– Що означає такі, як я? Старі, хворі та нікому не потрібні?

– Ба, ми ж тебе відвідувати будемо. А якщо не сподобається, то заберемо! Не треба перейматися!

…Юля дізналася, що чекає на дитину, і вони досить швидко з чоловіком вирішили, що бабуся у квартирі зайва. Крім того, для “бізнесу” її чоловік набрав кредитів.

Юля все швидко розрахувала: частина бабусиної пенсії та накопичень піде на оплату будинку для літніх людей, частина – на оплату боргів.

У пансіонаті Вірі Борисівні не сподобалося, але Юля й чути не хотіла, щоб забрати бабусю. Тоді Віра Борисівна звернулася до Наді, мовляв, візьміть мене до себе. Надя теж відмовилася. Воно й зрозуміло – однокімнатна квартира.

У результаті Юля їздить до бабусі лише на день народження. А Надя мало не щотижня. Привозить продукти, потрібні речі.

Однак довго Надя не гостює. Тому що бабуся говорить тільки про те, яка у неї розумниця та красуня онучка Юля. Так часто в житті й буває – битий небитого везе!

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.