– Юлю! З яким же ж чоловіком я тебе вчора бачила! – таким вигуком зустріла Юлію колега Аліса. – Бред Пітт і Джордж Клуні в одному! Де ти його знайшла?

– Ну, по-перше, не я його знайшла, а він мене. А по-друге, він має найпростіше ім’я – Микола.

– Давай, розказуй, де ви з ним познайомились? – не могла заспокоїтися Аліса.

– У фітнес-центрі. Ти знаєш, я ходжу туди два рази на тиждень.

– І що там багато таких шикарних чоловіків? – продовжувала розпитувати подруга.

– Поняття не маю, – відповіла Юля. – Я й Миколу не помічала, поки він сам до мене не підійшов.

– Жартуєш! Як можна такого хлопця не помітити!

– А ось і не жартую. Я ж туди не шукати молодих чоловіків ходжу, а для того, щоб привести себе в порядок до літа.

Аліса окинула ту вивчаючим поглядом:

– Знову жартуєш! З фігурою у тебе все нормально, можна навіть сказати чудово, так що не розповідай казок!

– Не віриш, як хочеш, твоя справа, – відповіла Юля.

– А ви давно зустрічаєтеся? – не відставала Аліса.

– Два тижні. Ще є питання? Ходімо, вже за п’ять дев’ята, на нас чекають робочі місця й великі справи.

– Які великі справи можуть бути в цій нудній конторі! – вигукнула Аліса, проте слухняно попрямувала до свого комп’ютера.

…З Миколо Юля й справді познайомилася у фітнес-центрі. Вона вже закінчувала заняття і крокувала біговою доріжкою, коли спиною відчула чийсь погляд. Зійшовши з тренажера,воная побачила молодика, який стояв за два метри.

– Доброго дня, – сказав той. – Вибачте за мою наполегливість, але я вже другий тиждень спостерігаю за вами. А ви на мене навіть жодного разу не подивилися. Мені стало так прикро, що сьогодні я не витримав і вирішив сам підійти до вас познайомитись. Мене звуть Микола.

– Юля, – відповіла дівчина.

— Цікаво, чим я вас так образила? Ви звикли бути у центрі уваги?

– Що ви! Зовсім ні. Просто я намагався опинитися поряд з вами і в залі, і у кафе, і в басейні. Ви розмовляли з іншими хлопцями та дівчатами, а до мене жодного разу не звернулися, – пояснив Микола.

– Все дуже просто. Я займаюся в цій залі давно і знайома з багатьма постійними відвідувачами й тренерами. А ви давно тут з’явилися?

– Вже місяць як, – відповів Микола.

– Ну от, тепер я з вами теж вітатимуся, – сказала Юля і пішла в роздягальню.

На вулиці біля входу на неї чекав Микола.

– Можна я вас проведу? – запитав він.

– Проведіть, хіба тільки до машини. Вона тут за рогом на стоянці.

– А чи не могли б ми зустрітися завтра? Я хочу запросити вас у кафе на філіжанку кави.

– Добре, завтра я вільна.

Вони домовилися про місце й час зустрічі, і Юля поїхала.

Перше побачення пройшло вдало: Микола вибрав дуже затишне кафе, вручив Юлі пурпурно-червону троянду на довгому стеблі, запропонував зробити замовлення. Вона попросила принести каву й склянку мінералки без газу, він замовив собі те саме.

– Юля, тут дуже смачні десерти, оберіть собі щось на свій смак, – запропонував Микола.

– Дякую, ні. Ви хочете, щоб я сьогоднішнім десертом знищила результати тренування? – запитала Юля. – І взагалі, я не дуже люблю солодке.

– Я, до речі, також, – сказав Микола. – Будь-якому десерту я віддам перевагу мʼясу або котлетці.

– А звідки ж ви знаєте, що тут десерти смачні? – запитала Юля.

– У мене мама – любителька солодкого, і я іноді привожу її сюди, – відповів він.

Виявилося, що Микола захоплюється походами у гори, а ще він був хорошим оповідачем, і Юля із задоволенням слухала розповіді про його пригоди.

Коли їм принесли рахунок, Юля дістала картку, але він зупинив її.

– Я запросив тебе, значить, я й плачу. І взагалі я не розумію цього всього. Коли у мене немає грошей, я просто не запрошую дівчину в ресторан і без жодного соромʼязливості можу сказати, що я сьогодні без грошей. Мене мама так виховувала. Мені здається, це нормально.

У цей день Юля була без машини, і Микола провів її додому.

Увечері, розмірковуючи про їх побачення, Юля ще раз згадала, про що вони говорили. Для першого разу все було гаразд. Щоправда, їй здалося, що Микола часто згадував свою маму. Навіть описуючи гори, він чомусь сказав, що щоранку і щовечора обов’язково телефонував їй, а якщо такої можливості не було, відправляв мамі смс.

Але зрештою, можливо, їй це просто здалося. Сама вона вже вісім років жила окремо від батьків відколи закінчила школу і вступила в університет. З батьками вона зідзвонювалася, але не так часто.

Настало літо. Вони з Миколою зустрічалися вже чотири місяці. Юлі було з ним цікаво.

Весна того року розпочалася рано, і дні частіше стояли теплі й сонячні. Вони багато гуляли, іноді бували в кафе, ходили в кіно, у травневі свята поїхали на пікнік із його друзями.

Якось вони сиділи з Миколою у кафе, і Юля завела розмову про роботу. У них закінчувався квартал, і начальство вимагало більше результатів.

– Уявляєш, ми вже й так відпрацювали на сто двадцять відсотків, а з нас вимагають ще і ще, – скаржилася Юля.

– То візьми лікарняний, – запропонував Микола. – Я завжди, як відчуваю, що зараз отаке почнеться, одразу беру лікарняний. У мами є приятелька – лікарка-терапевт, вона мені будь-якого дня і на будь-який термін довідку виписує.

– Ні, якщо я заслабну, вся моя робота дівчаткам залишиться, вони тоді взагалі не розгребуть, – сказала Юля.

Поки вони розмовляли, Юля раптом помітила за три столики від нас збоку, якусь літню жінку, перед якою на столі стояла чашка кави й тістечка.

Жінка іноді поглядала на них, намагаючись почути, про що вони говорять. Коли Юля з Миколою збиралися йти, жінка озирнулася, але незнайомки вже не було.

А наступного четверга Микола подзвонив Юлі і попередив, що в суботу він в залу не прийде, але її після тренування зустріне.

– Юлю, мама запросила тебе в гості! Я заберу тебе після тренування і ми підемо до нас!

– Після тренування? Мені хотілося б потрапити додому, переодягтися хоча б…

– Ось про це не хвилюйся, бо ж це не святковий вечір, просто чаю поп’ємо. І нікого, окрім нас трьох, не буде. Тільки ось що: май на увазі, моя мама любить чайні троянди, так що червоні не купуй.

Тортик краще взяти із фруктами, а якщо такого не буде, то медовик чи пташине молоко – стандартно.

А як подарунок на честь знайомства купи їй шарфик. Знаєш, бувають такі – капронові, чи газові, ти в цьому краще розумієшся. Тільки кольори – не яскраві, бо мама не любить.

– Оце так! – подумала Юля і вже вирішила нікуди не йти, але їй стало дуже цікаво, що ж буде далі.

Виконавши всі розпорядження Миколи, Юля зайшла в квартиру, де їх уже зустрічала його мати.

– Мене звуть Марія Михайлівна, – сказала та, приймаючи у Юлі квіти й подарунковий пакет. – А ви Юлечка, мені Миколка багато про вас розповідав.

Тут Юля глянула уважніше на матір Миколи і мало не ахнула від побаченого!

Це була та сама жінка, яка розглядала їх у кафе!

Вона запросила молодих за стіл, накритий до чаю. Окрім торта, який вони принесли, там стояли чашки й три вазочки з різним варенням.

– Я така рада, що Миколка зустрів таку дівчину, як ти, Юлечко. Бо на деяких сучасних дівчат і подивитися лячно.

Помалу за чаєм Марія Михайлівна витягла з Юлі майже всю інформацію про навчання, роботу, власну квартиру, яку батьки допомогли їй купити, коли зрозуміли, що після університету вона не збираюся повертатися додому. Їй усе це сподобалося. Тільки один раз вона похитала головою – коли дізналася, що Юля ще продовжую платити кредит за машину.

– Ми свого часу кредитів не брали – на що назбирали, те й купували, – сказала вона. – Хоча зараз зовсім інші часи!

Зате дуже багато Марія Михайлівна розповідала про свого сина. Юлі здалося, що вона може говорити про нього без упину. І який він розумний, і який хист має до всього.

– Правда, не всі можуть це оцінити, – додала вона. – А який син – таких ще треба пошукати! Найуважніший!

Так у розмовах минула майже година. Юля глянула на годинник і, вибачившись, сказала, що їй пора.

– Дуже приємно було з вами познайомитись, Маріє Михайлівно! Ви маєте рацію – у вас дуже хороший син, а ви дивовижна мати!

Микола провів її до машини, і Юля поїхала додому.

Увечері він подзвонив і сказав, що вона сподобалася мамі.

– Звичайно, є деякі питання, але мама сказала, що ти найкраща з усіх дівчат, яких я колись приводив знайомитися з нею.

А в середу, коли вони зустрілися в залі, Микола зробив Юлі пропозицію:

– Я ще не купив тобі каблучку, не знаю, що тобі сподобається і який розмір брати. Давай у вихідний сходимо разом в ювелірний, і ти сама вибереш.

Наступного дня, все добре обміркувавши, Юля сама зателефонувала йому і сказала:

– Миколо, ти дуже хороша людина, і в тебе чудова мама. Але я зовсім не така гарна, як тобі здається. Я думаю, що тобі потрібна інша дівчина, набагато краща за мене.

У мене є кілька не дуже хороших рис характеру. Звичайно, я намагаюся не демонструвати їх, але життя довге, і колись все одно все вилізе.

А я не хочу тебе розчаровувати.

Тому я не можу прийняти твоєї пропозиції. Дякую, що ти мав таку честь, я бажаю тобі великого щастя.

Передай мій привіт твоїй мамі!

…Дуже вдало склалося, що в Юлі якраз за кілька днів почалася відпустка. Вона поїхала спочатку до батьків, потім вони з мамою та молодшою сестрою поїхали на море.

А коли Юля повернулася, Миколу вона вже не зустріла – той перестав ходити на тренування.

Що з ним було далі, Юля не знала, але сподівалася, що Микола знайшов собі дівчину, яка була б ідеалом і йому і для його мами…

КІНЕЦЬ.