Юля зі своїм чоловіком Анатолієм ще спали, як раптом хтось наполегливо постукав у двері. Анатолій, примружуючи очі, взяв з тумбочки свій телефон. – Господи, шоста година ранку, – пробурмотів чоловік. – Та кому там ще не спиться, так рано?! Чоловік махнув рукою і повернувся на другий бік… Постукали знову. Тут уже і Юля теж прокинулася. – Що там сталось? – здивовано запитала дівчина. – Не знаю, – позіхаючи відповів Анатолій. – Мабуть, треба відкрити. Раптом щось сталося… Анатолій швидко накинув халат. Він відкрив двері й очам своїм не повірив! – Я що – ще сплю? – тільки й подумав чоловік
Весілля гуляло, гості веселилися, а молоді поспішали на поїзд.
Юля з Анатолієм ледь не запізнилися. І ось, нарешті, вони самі! Медовий місяць далеко від родичів і друзів, які так уже дістали за останній час, поки йшли приготування і, власне, саме весілля…
Провести медовий місяць було вирішено на базі відпочинку, було замовлено окремий будиночок.
Путівку подарувала мама Анатолія.
– Як тут добре, – сказала Юля. – Тільки ми! Мені навіть моря не треба. Немає знайомих облич, ніхто тебе не знає…
– Чим займемося? – поцікавився Анатолій.
– Сьогодні спати, а завтра вирішимо! У них там якісь екскурсії є, похід у гори, басейн, спортзал…
– Треба відпочити…
Молоді й не помітили, як заснули. А вранці на них чекав несподіваний сюрприз…
…Юля з Анатолієм ще спали, як раптом хтось наполегливо постукав у двері.
Анатолій, примружуючи очі взяв з тумбочки свій телефон.
– Господи, шоста ранку, – пробурмотів чоловік. – Та кому там ще не спиться так рано?
Чоловік махнув рукою і повернувся на другий бік.
Постукали знову. Тут уже і Юля прокинулася.
– Що там сталось? – здивовано запитала вона.
– Не знаю, може адміністратор? – позіхаючи відповів Анатолій. – Мабуть, треба відкрити. Вони даремно стукати не будуть, раптом щось сталося…
Анатолій швидко накинув халат. Він відкрив двері й очам своїм не повірив!
– Я що – ще сплю? – тільки й подумав чоловік.
Перед ним стояла його сестра із чоловіком… А позаду них – дві валізи…
– Я не зрозумів! – нарешті здивовано запитав Анатолій. – А вам що тут треба?
– А ми відпочиватимемо разом з вами! – радісно відповіла Оля.
– З нами?! – ахнув Анатолій. – У нас же ж медовий місяць, ти ж знаєш…
– Звісно, я в курсі!
– Зайдіть пізніше, тоді й поговоримо, – махнув рукою Анатолій.
– Ти не зрозумів, Толік, мама купила путівки нам усім! – сказала сестра. – Вона орендувала цей будиночок вам і нам. Один будиночок! Ми тут і житимемо майже цілий місяць. Тут дві кімнати, загальна кухня… Юля ж готуватиме тільки для тебе. Їй треба входити у роль дружини. А ми подивимося, підкажемо…
– Ти… Ти як собі все це уявляєш?! – Анатолій не міг підібрати вже й слів від обурення.
– Та нормально все буде!
– І хто це вигадав?! Мама?
– Ну, вона разом зі мною купувала вам путівки. А ми ж так ніде й не були, от я її й вмовила.
– Випросила для себе путівку?
– Ну так. Вона тільки мені сплатила і вам. Вам же ж це в подарунок, а мені просто, як дочці. А мій Аркадій сам за себе заплатив. У нас же ж так і не було медового місяця.
– А чому одразу нам не сказали?!
– Навіщо? Ми просто приїхали і все. Ми тепер рідні. Пропусти мене, де наша кімната?
Юля на галас вийшла з кімнати теж у халаті.
– Юлю, ти хоч би причепурилася! – одразу зробила їй зауваження Оля. – Тут чужі мужики є.
– А що відбувається? – запитала Юля. – Ми вас сюди не кликали.
– Ну не кликали, а ми тут! Ти краще сніданок готуй! Ми не відмовилися б і перекусити. І які у вас плани? Куди ми сьогодні підемо гуляти?
– Снідати ми будемо в кафе, – сказав Анатолій. – Обідати і вечеряти, де доведеться. Тут є багато всього. Ми так вирішили.
– Де? В нас таких грошей немає. Мама сказала, що тут є кухня, а продукти можна замовити.
– Треба – замовляйте. А ми відпочиватимемо. І бажано від усіх. А зараз я подзвоню мамі…
…Анатолій взяв телефон і набрав номер матері.
– Мамо, поясни-но мені, будь ласка, що це за такий подарунок нам на весілля?! – почав він не вітаючись. – Що це за відпочинок такий «шикарний» в Карпатах?!
– Ти про що? Про Олю з Аркадієм, чи що? Вона ж твоя сестра. Відпочинете разом. У них не було медового місяця.
– А з ними й у нас не буде! І не було, бо вони самі так захотіли!
– Не перебільшуй…
– Може ще й ви з татом приєднаєтесь? А ще покличемо батьків Юлі. І взагалі всіх гостей із весілля. А що? Це ж продовження весілля! Ти не могла їм орендувати інший будинок?
– Так дешевше. Та й харчуватися разом вигідніше. У вас є гроші від подарунків, а в них майже немає. Тож поділитеся.
– Мамо!
– Я вже давно мама.
– З вами все ясно. Ми їдемо звідси. Житимемо в наметі. А ти можеш приїхати, чого даремно місцю пропадати? Заодно і доньці готуватимеш, бо принцеса сама не хоче. Їй відпочинок потрібен.
– Це ви так починаєте подружнє життя?! Та як ти… – почала було сваритися жінка, але Анатолій вже поклав слухавку.
Розмова із мамою завершилася…
– Юлю, давай збирайся, – сказав Анатолій. – У нас екскурсія.
…Декілька днів вони провели в прогулянках і екскурсіях.
Вранці йшли, пізно ввечері поверталися. Де проводили час Ольга із чоловіком їм було нецікаво.
Поверталися вони під ранок, а потім спали цілий день.
Приходили гучно – стукали, тупотіли і сварилися.
Спати після цього було неможливо, і Анатолій із Юлею переїхали – зняли номер у найближчому готелі.
За весь час вони більше з ними не бачилися.
Зустрілися лише на вокзалі.
– А де ви пропадали? Нам довелося у друзів гроші позичати!
– Ми відпочивали. У нас був медовий місяць.
– Як гучно сказано. Покинули нас!
Ольга була незадоволена, її чоловік просто мовчав…
…Мама Анатолія прийшла одразу ж після їхнього приїзду.
– Що ви там влаштували? Невже не можна було всім жити разом?
– А нічого, що молоді медовий місяць мають самі проводити?
– Наживетеся самі ще!
– Дякую мамо за весільний подарунок! Я зрозумів би, якби вони жили поблизу, але так…
– Я тобі вже все пояснювала. А родичі твоєї дружини й такого не подарували! Міг би й «дякую» сказати!
– Я й так сказав. Натомість вони подарували гроші, на які ми й відпочивали. А ще ось цю квартиру.
– Так вона не твоя! Ось розлучитеся, то залишишся без усього!
– Не розлучуся. Та я й маю власну квартиру, забула? Ми її здаватимемо в оренду.
– Сестру пусти, краще, до себе пожити!
– В одну квартиру до нас, чи що? Ні, мені вистачило кількох днів!
А у свою я її не пущу. Бачив я, як вони відпочивали.
Більше путівок нам не даруй, ми самі купимо, якщо захочемо.
І вже вам не скажемо куди і коли…
КІНЕЦЬ.