Юля завжди проводила чоловіка на роботу. Навіть коли їй не треба було нікуди вставати, вона прокидалася раніше і йшла готувати для чоловіка бутерброди.

Вона накладала їжу в контейнери, мила фрукти, щоб її Миколка міг смачно пообідати.

Щоправда, кілька місяців її не залишало відчуття, що вона живе, ніби, не своїм життям.

-Потрібно напевно поговорити з чоловіком. Так більше не може продовжуватись, – вирішила Юля.

-Микольцю, нам треба серйозно поговорити! – сказала вона чоловікові після того, як він поїв, прийшовши ввечері з роботи.

Микола навіть не глянув на дружину і сказав:

-Зараз футбол подивлюся і обов’язково поговоримо.

-Добре, Миколо, – зітхнула дружина.

-Все як завжди, – подумала вона.

Вона підійшла до мийки на кухні і вимила весь посуд, який туди склав чоловік. Після цього вона протерла стіл, підмела крихти з підлоги і пішла в кімнату.

-Піду книжку почитаю, – сказала вона чоловікові.

Але Миколка навіть не глянув у її бік.

Юля дочитала книжку і відклала її в сторону.

Вона зайшла в залу, де був телевізор. Микола вже спав.

Чоловік часто засинав після вечері перед телевізором.

Вона вкрила його пледом і пішла й собі готуватись до сну.

Картина була звичною, але чомусь було дуже прикро, що він не вислухав її, не поговорив з нею.

Вона пішла у ванну, вмитися перед сном і почистити зуби, сподіваючись, що Микола прокинеться і вислухає її, але він вже голосно посопував уві сні.

Вона вже кілька разів заводила цю розмову. Але чоловікові все було було ніколи.

Микола завжди був чимось зайнятий. Сьогодні йому потрібно було подивитись футбол, вчора потрібно було другові допомогти, позавчора він сказав, що немає настрою.

Ще тиждень тому вони їздили на дачу і Юля хотіла поговорити з ним там, але Микола сказав, що багато роботи і пішов копати город.

Юля теж працювала, як і він. Також втомлювалася, але чоловік давно перестав бачити у ній жінку.

Вона була звичайною домогосподаркою, чи прибиральницею для нього. Але не дружиною.

І вона вирішила, що так більше не може продовжуватись.

Як тільки чоловік прокинувся, вона не питала ні про що, а тільки й сказала.

-Сьогодні, Микольцю, я йду подавати заяву на розлучення.

-Що це ти таке вигадала? – здивувався Микола. – Мені ніколи. Потім поговоримо.

І він почав збиратися на роботу.

Юля дотрималася обіцянки – сходила і подала заяву.

Вона чекала ввечері на розмову з чоловіком, але він знову забув, чи не хотів, це її вже не хвилювало.

Юля тільки сказала йому перед сном:

-Я подала заяву.

-Давай вранці вже, втомився дуже, – відповів Микола і відвернувся на інший бік.

Коли йому прийшов виклик на розлучення, він не зрозумів, що це і запитав у дружини:

-Юля, тут мене викликають, що це таке? Ти наробила щось? – вирішив пожартувати він.

-Це Миколо тебе викликають на розлучення. Прийдеш?

-Все те ти жартуєш, – засміявся він. Знаєш, так жартувати не можна. Сходи, дізнайся, чого їм треба. А мені ніколи, на роботу пора. Та й не можу я відпрошуватися через всілякі нісенітниці. Мабуть, помилилися.

І він не пішов.

Через деякий час Микола і Юлія розлучилися, ділити особливо не було чого. Вони жили в квартирі мами Юлі. А дачу вона ділити не стала.

-Хай чоловікові дістається. Вона й оформлена на нього, – подумала Юля.

Але Микола так і не зрозумів, як це він так без дружини й квартири залишився.

Приїхав він якось додому, а вона йому в обличчя свідоцтво про розірвання шлюбу показує, і каже, що речі його зібрала і прощавай, каже!

Переїхав Микола до мами і став скаржитися, як Юля його навколо пальця обвела, розлучилася з ним, а він навіть не знав про це. Мабуть підговорила когось і розлучення це не справжнє і все в них налагодиться.

-А як же інакше? Ми ж пів життя разом прожили, – каже він…