Як і всі молоді матусі, Юля намагалася багато часу проводити на свіжому повітрі зі своїм піврічним сином.

Вони з чоловіком купували собі квартиру, вже знаючи, що в їхній родині незабаром буде поповнення, тож усвідомлено підходили до місця майбутнього житла.

Магазини, школа, садок мали бути в пішій доступності від нового будинку і ще, щоб вікна квартири виходили на чисте зелене подвірʼя.

– Я не хочу, щоб наш майбутній син уже з народження дихав оцими всякими вихлопними газами і пилюкою від дороги!

Такою була вимога Юлі.

Свою квартиру мрії молодята знайшли не відразу.

До пологів залишалося всього два місяці, а вони ще бігало на перегляд квартир, що продаються. І, нарешті, Юля знайшла те, що шукала!

Квартира була саме такою, якою Юля і уявляла своє житло. І навіть невеликий парк був неподалік їхнього будинку.

Дитячий майданчик на подвірʼї добре переглядався з вікон.

Чоловік тільки полегшено видихнув – нарешті дружина задоволена.

Далі йшли приємні клопоти з оформленням документів, потім заселення, потім швидкий косметичний ремонт.

І довгоочікувана поява сина!

Перші місяці безсонних ночей йшли настільки швидко, наче всі події чудово помістилися в один тиждень.

Проте потім відчуття часу повністю змінилося…

Кожен день, проведений з маленьким сином вдома, був черговим «днем бабака» для молодої матусі.

Годування, прання, прибирання, приготування. Все одноманітно повторювалося і для Юлі вже не мало значення – чи буде день на дворі чи вихідний.

Тільки настання весни принесло якусь різноманітність у монотонний розпорядок її дня. Можна було гуляти на подвірʼї, знайомитися з такими ж матусями, як і вона.

Добровільне сидіння у чотирьох стінах своєї квартири після пологів узимку вона стійко перенесла.

Юля швидко приєдналася до компанії знайомих матусь з діточками, отримуючи там, так бракуючого, їй спілкування.

Чим годувати дитину, як правильно поводитися з чоловіком, щоб була міцна сім’я.

Цей своєрідний жіночий клуб за інтересами був корисний тим, що міг виручити слушною порадою в різних життєвих ситуаціях.

Дати телефон потрібного лікаря, порадити, як правильно вчинити, коли у дитини ріжуться зубки, порекомендувати, у кого на базарі можна купити смачний сир.

Юля близько зійшлася з Оленою, яка мала сина приблизно такого ж віку, як і в неї.

Олена жила в тому самому під’їзді, тільки поверхом нижче.

Це допомагало молодим жінкам проводити спільні покупки у магазинах чи на базарі. Все-таки по продукти краще йти в компанії, і час швидше пролітає, і поспілкуватися можна.

Настало літо, і Юля з чоловіком і малюком вирішили поїхати на море. Чоловік вмовив її.

– Ми не будемо на сонці на пляжі сидіти цілий день. Орендуємо будиночок, у спеку будемо в тіні. Не бачу нічого такого для сина, навпаки, морська вода і сонце загартують його…

Чоловік був правий. Юля і сама відчувала, що зміна обстановки їй не завадить. Вони почали збиратися.

Юля була великою любителькою кімнатних рослин. Усі підвіконня у квартирі були заставлені горщиками. Поки господарі відпочиватимуть на морі два тижні, треба було якось вирішувати це питання.

Близькі родичі жили в іншому місті. Довелося просити когось зі своїх подружок. Перебравши в голові усі кандидатури, Юля вирішила попросити поливати двічі на тиждень квіти свою подругу по дитячому майданчику, Олену.

Квіти Юля вирішила поставити в одне місце, щоб Олена не бігала по квартирі.

– Часу це багато не займе, вона погодиться, – думала Юля.

Олена погодилася одразу.

– Я залишу тобі ключі від нашої квартири, треба буде всього лише двічі на тиждень прийти полити квіти і все, – сказала їй Юля і довго дякувала своїй сусідці за те, що та погодилася її виручити.

– Ти залишаєш сусідці ключі від нашої квартири, – здивувався чоловік, коли дізнався про цю новину.

– А як ще зробити? Все одно нічого цінного у квартирі у нас немає. Усі телефони і ноутбук ми із собою забираємо, гроші на картках. Що може трапитись? Та й сусідку я знаю не один місяць. Нормальна й порядна жінка. Я впевнена, що все буде гаразд, – заспокоїла Юля чоловіка.

Той тільки знизав плечима у відповідь.

Перед від’їздом вона віддала запасні ключі від квартири й іще раз проінструктувала Олену.

Та згідно кивала головою. Відпочинок у них вдався. Два тижні пролетіли непомітно…

…Задоволені й відпочілі молоді поверталися додому.

У квартирі Юлі одразу впав у вічі безлад у кімнаті сина.

Там були розкидані іграшки, хоч перед від’їздом вона все ретельно прибрала. На кухонному столі стояла брудна чашка й тарілка.

Юля хотіла перевзути малюка, але не змогла знайти його крокси у шафі.

– Потім пошукаю, зараз треба сумки після поїздки розібрати, та й сусідці віддячити за турботи, – вирішила вона.

Дорогою вони купили місцеве домашнє ігристе й кошик фруктів для Олени.

– Любий, я спущусь до сусідки, заберу ключі від квартири, – гукнула Юля чоловікові.

Вона подзвонила у квартиру Олени.

– Ой, привіт, ви вже приїхали! – якось так несподівано здивувалася сусідка замість привітання.

Вручивши Олені фрукти й ігристе, Юля подякувала їй за допомогу й попросила ключі від квартири.

Та пішла в кімнату, а в коридор вийшов син Олени.

Юля глянула на його ноги й застигла від побаченого.

На його ніжках були ті самі гумові капці, які щойно шукала Юля у себе вдома!

Помітивши погляд Юлі, Олена, анітрохи не бентежачись, сказала:

– Ой, а моєму синочку так сподобалися ці капці! Він відмовився їх знімати, прямо сварку мені влаштував. Я й вирішила, хай він носить собі. Мені здається, що твоєму синові вони все одно вже малі.

Юля від такої простодушності й нахабства не знала, що й відповісти. У неї в голові не вкладалося, як можна взяти чужі речі без дозволу господарів, хай це навіть звичайні дитячі капці!

– Взагалі-то це улюблені капці мого сина, – зауважила Юля.

– Нехай мій синочок поносить їх трохи, потім я поверну їх тобі, нічого страшного, – відповіла Олена.

Юля розгубилася. Все-таки Олена пішла їй назустріч, допомогла.

– Не треба повертати, нехай носить, – нарешті сказала вона. – А що трапилося з іграшками? Я їх перед від’їздом усі склала.

– Та це мій синочок грався, я забула все прибрати на місце. Сподіваюся, ти не засмутилася?

Юля задумливо похитала головою. Вона вже зрозуміла, що надалі з Оленою більше не матиме ніяких справ.

Юля вважала, що якщо ти береш чужу річ без дозволу, це неприйнятно. Як пояснити дорослій людині, що чуже брати без дозволу не можна?

Наступного дня Юля вийшла з дитиною на дитячий майданчик. І тут вона побачила, що синові Олени сподобалися не тільки їхні капці, а й костюм, і футболка, які Юля нещодавно купувала у дитячому магазині! То були нові речі.

– Який цікавий костюмчик! Де купила? – запитала вона в Олени, дивлячись їй прямо в очі.

– Ой, це нам подарували. Така якість хороша, навіть не знаю, де таке продається…

Олена говорила впевнено, і нічого навіть не змінилося в її очах.

– Зате я знаю. Ось візитка цього магазину, в якому я купувала цей костюм, – Юля дала зрозуміти подрузі, що все знає.

Олена тільки відвела очі, вдаючи, що нічого страшного не сталося.

Піднімати сварку Юля не стала. Більше вона із сусідкою не спілкувалася…

КІНЕЦЬ.