Юля відварила картопельки, посмажила відбивні.

– Андрію! – гукнула вона. – Ходи обідати!

Через мить на порозі зʼявився її чоловік Андрій.

– Юлечко, тут така справа, – почав він з порога. – Дзвонила моя сестра… Вони знову до нас у відпустку зібралися…

– Андрійку, але я не хочу! – ахнула Юлія.

– Юлечко, ну що значить «не хочу»? Це ж моя сестра як-не-як!

– А те і значить, любий! Адже вони торік до нас уже в гості приїжджали. Тож я цей період спокійно згадувати не можу.

– Це ще чому?! – Андрій не розумів, що відбувається.

– А тому, що вже першого дня ми з тобою прокинулися від того, що в нашу спальню постукав Віктор і зажадав, щоб я їм сніданок приготувала, поки вони на море відпочивати підуть.

– Ну і що?

– Ну, і нічого! Тільки ось я не наймалася твоїх родичів годувати цілими днями. Між іншим, я працюю!

– Чому це цілими днями? Тільки сніданок.

– А обід, а вечеря? На момент їхнього від’їзду мене вже вітром хитало. Зате сестра твоя та її родина чудово відпочили.

– Не перебільшуй, Юлечко…
– А я не перебільшую, любий. Так от, якщо цього разу ти візьмеш на себе всі ці клопоти з їжею для твоїх родичів, то я, вже добре, готова їх потерпіти. Хоча…

– Годувати їх усіх буду я? Але як так? І є ще щось! Що?

– Слухай і запам’ятай, любий. Після роботи я хочу відпочити, полежати спокійно у своїй спальні, а тут твої племінники починають бігати по дому, зносячи все на своєму шляху. Який уже тут відпочинок, Андрійку?

– Ну, тут я з тобою згоден, Яна з Яриком дійсно поводяться галасливо, але вони ж діти.

– Так, так, звичайно, але твоя сестра могла б їх чимось зайняти, проте, вона в цей час з чоловіком у твоєму супроводі вирушала на екскурсію містом, а я мала їх дітей розважати.

– Юлечко, але ти ж не думаєш, що Віка це спеціально робила, їм просто хотілося якнайбільше побачити, а діти… Коротше, їм все це було не цікаво.

– Так? Хоча не сперечаюся, ходити по місцевих кафе їм було справді нудно. Зате бігати по дому їм було весело. Вони ж впустили мою улюблену вазу! Її нам батьки мої на весілля подарували. А потім вони зламали мій ноутбук, без якого я не можу працювати. Між іншим, вмикали вони його без дозволу.

– Юлечко, але я його в ремонт здав.

– А чому ти? Чому не твої родичі? Це ж їхні діти його зламали.

– Люба моя, але це ж зрозуміло. Чому вони повинні були наш з тобою ноутбук ремонтувати?

– Бо їх діти його зламали! Чому ж іще?

– Юлечко, але…

– Андрійку, але це ще не все! Скажи на милість, навіщо твоя сестра вдягала на пляж мій сарафан?

– А що вона мала ще вдягнути?

– Не зрозуміла питання, Андрію! Вона мала привезти з собою речі для того, щоб у них тут ходити! Вона ж мій сарафан перетворила на ганчірку, якою я тепер підлогу мою.

– Не перебільшуй, люба. Як вона могла його зіпсувати? Я не розумію! Подумаєш, ходила в ньому два тижні на пляж.

– І посиділа в ньому ж на пісочку.

– І що?

– А те, любий мій, що бруд від сарафана мого так і не відмився. Хоча я його прала щодня. Бруд він такий, любий мій.

– Та годі тобі, Юлечко, подумаєш сарафан…
– Подумаю. А навіщо Віка мою косметику з собою прихопила, коли вони від нас нарешті поїхали?

– Юлю, не сміш мене. Навіщо Вікторії твоя косметика знадобилася?

– Ось я тебе про це і питаю, любий, навіщо твоїй сестрі моя косметика потрібна була? Своя закінчилася, чи що, поки ти її з чоловіком по кафе гуляв?

– Юлю, ну, подумаєш, забрала Віка твою косметику. І що?

– Та все б нічого, але тільки гроші на нову у мене з’явилися тільки в день зарплати, а до того я в натуральному вигляді на роботу ходила.

– Чудово, ти ж у мене красуня. А чому ти до зарплати не могла нову косметику собі купити?

– Тому, Андрію, що грошей у мене на неї не було. Прогодувати сім’ю твоєї сестри – дороге задоволення, знаєш. І я на це не розраховувала. Адже я думала, що вони харчуватимуться власним коштом, якщо вже без запрошення в гості приїхали, але не де там.

Сніданки, обіди, вечері, походи по кафе та ресторанах пробили серйозну дірку у нашому з тобою бюджеті на цілих три місяці.

– Та добре тобі, не перебільшуй, люба.
Юлія подивилася на свого любого та коханого чоловіка і зрозуміла, що переконати його їй не вдасться. Доведеться вдатися до крайніх заходів!

– Загалом так, Андрію, коли там твоя сестра до нас у гості збирається?

– Через місяць десь.

– Чудово, а в мене відпустка вже почалася, та й у тебе теж. Так що дзвони Віці і скажи їй, що ми на два тижні їдемо до них у гості.

– Навіщо це ми у Жмеринку поїдемо? Юлю, у нас тут в Одесі набагато краще.

– Справді? А я ось у Жмеринці ніколи не була. Тож вирішено, їдемо! Дзвони.

– Але там і подивитися нема на що, Юлю!

– Як це нема? Знайдемо. Так що дзвони, і речі ходімо збирати.

– Юлю, я не хочу у Жмеринку.

– А я хочу. Не вередуй, мій любий. Їдемо, все вирішено!

Андрій зателефонував Вікторії, яка не дуже зраділа проханню брата і навіть навела безліч аргументів проти того, щоб вони у Жмеринку приїжджали, але Юлія слухати нічого не хотіла.
– Юлечко, тут справа така. Добиратись оце. Давай не поїдемо!

– Любий, все вирішено. Їдемо за новими враженнями.

– А гроші ще, Юлечко…

– Та не переживай ти, любий, ми ж цілих два тижні житимемо за рахунок твоєї сестри, так що нічого страшного.

– Як це за рахунок Віки ми будемо жити?

– Як вони жили, так і ми поживемо.

Отже, вже через три дні після ранкової бесіди Юлія та Андрій приїхали у Жмеринку. Зустрічати їх ніхто не приїхав, але подружжя не засмутилося, найняло таксі та.

– Зустрічайте, дорогі родичі! Ми такі голодні. Чим пригощатимете? – поцікавилася Юлія прямо з порога.

– Так я, так ми, та у нас… Вареники будете?

– Будемо. Тільки на вечерю ми б хотіли салат якийсь овочевий, я на дієті, – заявила Юлія.

– Приготуй, ми теж поїмо із задоволенням.

– Ні, люба моя, я в гостях, так що, як тільки ми трохи з дороги відпочинемо, так одразу з Віктором підемо пам’ятки ваші оглядати, а ти вже тут до нашого приходу вечерю приготуй.

– Не зрозуміла. Я втомилася! Я ж працюю!

– І що? Я теж працюю. Більше того, у нас дітей немає, тож розважати тобі нікого не треба. Готуй собі спокійно.

– А мої діти? Ви їх із собою візьмете на екскурсію?

– Що ти, Віко? Їм це не цікаво буде. Вони ж усе вже бачили. Так що ваші дітки з тобою залишаться.

Вже за три години Юлія, Андрій та Віктор вирушили на першу екскурсію, а Віка почала готувати їм вечерю.

Наступного дня Юлія розбудила Віку та Віктора о 6-й годині ранку.

– Віка, ми з Андрійком їсти хочемо. Зготуй нам що-небудь, і швидше. Ми вирішили красою вашого міста з самого ранку почати насолоджуватися! Як добре, що ми до вас приїхали! Краса, у нас такого не побачиш!

– Юлю, і чого тобі не спиться?

– Хочу з самого ранку піти.

– Так сама приготуй тоді сніданок.

– Мені немає коли! Я йду голову мити, макіяж робити, костюм собі та Андрійку прасувати. До речі, позич мені свій плащ, холодно тут у вас, а я про це якось не подумала! І давай вставай, у нас не так багато часу, ми всього на два тижні до вас приїхали.

Віка приготувала родичам сніданок, позичила Юлії свій плащ і провела родичів містом милуватися.

Протягом двох тижнів Юлія та Андрій щодня вечорами ходили оглядати пам’ятки у супроводі Віктора, поки Вікторія готувала їм вечерю та обід на завтра.

Не обійшлося без неприємностей: Юлія примудрилася зламати фен Вікторії, вона ж зіпсувала праску, вона ж ненароком розбила дзеркало у ванній. Ну, і ще дещо по дрібниці…

На плащ Вікторії, в якому весь цей час ходила Юля, без сліз дивитись було неможливо.

Коли Віка пред’явила Андрію рахунок за зіпсоване майно, Юлія з незворушним виглядом заявила родичці, що вони минулого року нічого з неї не брали.

Через два тижні Юлія та Андрій, нарешті насолодившись чудовим відпочинком, вирішили повернутися до себе додому.

– Вікусю, ну, що? Ми вас чекаємо? – поцікавився у сестри Андрій.

– Навіть не знаю. Треба подумати…

– Думай, думай, Віко. Тільки ви нам заздалегідь повідомте, коли нас відвідати надумаєте.

– Так, звісно, ми ж культурні люди.

– Ось, ось. І ми, як гостинні господарі, до вашого приїзду будинок вам звільнимо, щоб ви повною мірою насолодилися відпочинком.

– В сенсі? А хто ж нас зустрічатиме?

– А навіщо вас зустрічати? Ви ж у нас минулого року були, то знаєте, куди йти треба.

– Але я ж тоді з кухні вилазити не буду, якщо тебе вдома не буде. Вітя любить добре попоїсти, та й діти наші теж. Який тут відпочинок мене чекає?

– Не знаю, не знаю…

– А ви самі куди подінетесь?

– Люба моя, ми з Андрієм на цей час поїдемо мого брата відвідаємо, поки вони до нас у гості не зібралися. Краєвидами помилуємося. Адже ми там ніколи не були, а вони до нас минулого року теж приїжджали.

– Юлю, а чому я не в курсі того, що твій братик до нас приїхати зібрався? – запитав Андрій.

– А що таке, любий? Тільки два тижні.
– Але ж, поки ти з Юрком та Анжелою пам’ятки оглядатимеш, їхні діти нам увесь будинок рознесуть. Вони торік…

– Любий заспокойся, твоїй сестрі знати про це зовсім не потрібно. Ми вдома поговоримо.

– Ні, ми обговоримо це в поїзді. Вибач, Віко, але, мабуть, цього року вам доведеться десь в іншому місці відпочити. Розумієш я не готовий через тебе Юрка з Анжелою та їхніх хлопців, які мені всі інструменти перепсували, аж два тижні терпіти.

– Не хвилюйся, Андрійку, я і сама до вас приїжджати не збираюся, ми краще в санаторій з дітьми на тиждень з’їздимо. Там нас хоч годувати будуть, та й для дітей розваги влаштують. Адже я відпочити хочу, а не на кухні стирчати весь час, поки мій чоловік буде відпочинком насолоджуватися.

– Яким таким відпочинком? Із двома дітьми? Ні, ми їдемо в санаторій. Це вирішено! Гроші у нас є! – підтримав дружину Віктор.

– От і добре. Щасливого відпочинку, рідня, – заявила Юлія і, помахавши на прощання ручкою, вирушила у вагон.

Ні цього року, ні наступного, ні через рік Вікторія з її сімейством у гості до Юлі та Андрія не напрошувалися. Та й ті у Жмеринку більше не їздили, мабуть, усю красу за два тижні оглянути встигли.
До Юрія та Анжели теж ніхто не поїхав. Юлі вистачило поїздки до родичів чоловіка.

А коли Юрій зателефонував і попросив прихистити їх на два тижні, поки вони відпочиватимуть, то дізнався, що Юлечка та Андрій затіяли масштабний ремонт, і самі змушені по знайомих поневірятися, бо жити в пилюці та бруді неможливо.

Юля натякнула на те, що вони могли б самі до Юрія приїхати красою помилуватися, так би мовити на час ремонту, але, на жаль, Анжела була проти.

І ось тоді Юля зі спокійною душею заявила братові, що вона теж проти того, щоб вони до них у гості приїжджали.

А чому ні? Якщо їм можна відмовити, то і вони можуть.

Андрій із дружиною повністю погодився…

КІНЕЦЬ.