– Юля, що ти вирішила? Продаємо бабусину квартиру? – нетерпляче спитав Артем у дружини. – Чи ти хочеш усе життя просидіти у злиднях?

– Зрозумій, бізнес вимагає початкового капіталу і ти мусиш мені допомогти. Ми ж одна команда!

– Ні, всоте тобі кажу! Відчепись від мене з цим продажем!

Юля просто ненавиділа ці розмови. Вона одразу пояснила Артему, що продати спадкову квартиру – погана ідея, але він начебто не чув дружину.

Артем мріяв про власний бізнес, на який, звісно, ​​потрібні були гроші. І якщо Юля отримала квартиру від бабусі, значить, вона була зобов’язана допомогти йому. Вони ж команда…

…Все почалося п’ять років тому. Бабуся Юлії, Клавдія Степанівна, була вже в поважному віці, і їй потрібна була допомога: сходити в крамницю, приготувати обід, прибрати у квартирі.

Мати Юлі, Олена Сергіївна, у свої п’ятдесят три, вдруге вийшла заміж, переїхала до чоловіка в інше місто, і, звичайно, не могла часто відвідати свою маму.

Тоді Олена Сергіївна попросила Юлю. Вона розуміла, що догляд за людиною похилого віку – непроста справа, і сказала дочці:

– Юля, тобі доведеться самій доглядати бабусю. Я розумію, що ти молода, у тебе повно своїх справ, але я не бачу іншого виходу. І я тобі обіцяю, що бабусина квартира дістанеться тобі. Я не претендуватиму на спадщину.

Звісно, ​​Юля не могла залишити бабусю у біді, і погодилася. Та й перспектива отримати квартиру у власність теж гріла їй душу.

Зрозуміло, що Юля хотіла своїй бабусі довгих років, але безглуздо було відмовлятися від можливості жити у власній квартирі й не від кого не залежати.

Коли Клавдія Степанівна була жива, Юля познайомилася з Артемом. Він був звичайним хлопцем із простої родини, працював автослюсарем, але заробляв цілком пристойно. Жити вони стали на орендованій квартирі, як і багато молодих родин.

Був у Артема невеликий мінус – він не надто намагався допомагати дружині по господарству. Точніше, він взагалі нічого не робив по дому, і вважав, що дружини останнім часом просто знахабніли.

Одяг пере пральна машина, їжу готує мультиварка – ну що ще потрібно цим жінкам? Бувало, Юля сильно втомлювалася, їй не вистачало на все часу, і вона просила чоловіка:

– Артеме, сходи сьогодні до бабусі. Просто віднеси контейнер із пловом, і перевір, щоб вона випила свої ліки. Я сьогодні так втомилася, просто ворушитись не можу.

– Ще чого! Взагалі, я теж працюю, і саме сьогодні хотів спокійно відпочити. Що, у твоєї бабусі зовсім нема їжі? Нічого страшного не станеться, якщо завтра сходиш.

Артем ніколи з доброї волі не ходив до Клавдії Степанівни. А потім він почав висловлювати дружині претензії, що вона багато часу витрачає на бабусю.

– Куди ти знову? У тебе вдома купа справ, а ти все прохолоджуєшся. Звичайно, зручно під виглядом турботи про бабусю пропадати вечорами незрозуміло де. Не здивуюся, якщо в тебе незабаром коханець заведеться.

– Артеме, ну що ти кажеш? Це настільки безглуздо, що навіть не смішно. Я о шостій годині виходжу з роботи, о сьомій ледве приповзаю додому.

– Зараз я швидко повечеряю, і побіжу до бабусі. І не знаю, коли повернуся назад: їй удома сумно, з нею треба поговорити, розпитати про здоров’я, вислухати всілякі історії про родичів.

– Ось саме, поки ти там ледарюєш, у тебе чоловік голодний удома сидить! Тобі не здається, що вона маніпулює тобою?

– То одне, те інше, їй завжди щось від тебе треба. А ти все ходиш, і служиш їй. Краще б посуд помила, он уже ціла раковина зібралася.

– Ну, а як по-іншому? – сердилась Юлія. – Ми ж із мамою домовилися, що мені потім дістанеться квартира.

– Хоча навіть і не у квартирі справа – хто ще доглядатиме за бабусею? А посуд ти сам можеш помити, не маленький.

На повернення Юлі вдома все було, як і раніше: гора немитого посуду, крихти на підлозі. Артем не переймав себе турботою про дружину, і не збирався виконувати домашні обов’язки.

За кілька років Клавдії Степанівни не стало. Олена Сергіївна дотрималася своєї обіцянки й оформила квартиру на дочку.

Юля не поспішала переїжджати у квартиру – вона чекала, коли у неї розпочнеться відпустка на роботі, щоб зробити там ремонт.

Щойно Юля стала повноправною власницею квартири, в Артема одразу з’явилася ідея фікс. Він давно мріяв про свій бізнес і якось заявив Юлі:

– Слухай, я знаю, як ми можемо розбагатіти. Я хочу відкрити автомайстерню і працювати сам на себе. Навіщо мені орати на чужого дядька?

– Звичайно, це не дешево – потрібно купити приміщення, обладнання, інструменти. Ну і поточних витрат буде багато.

– А навіщо нам про це думати? – Здивовано запитала Юля. – У нас все одно немає таких грошей. Не забудь, що ми маємо зробити ремонт у квартирі, а це зараз дуже витратно.

– Ех, Юлька, яка ж ти недолуга! Гроші у нас під носом – твою квартиру продамо, і на ці гроші відкриємо автосервіс. Правда, я добре придумав?

– Ти що? І не думай навіть, – злякано сказала Юля. – Це моє єдине житло! Нам самим жити нема де, а ти хочеш продати мою квартиру?

– Так і знав, що не погодишся, – пробурчав Артем. – Ти дуже вузько мислиш, і не розумієш, як люди заробляють мільйони.

– Перш ніж щось отримати, потрібно спочатку щось вкласти. Ти уявляєш, що ми потім зможемо дві такі квартири купити?

– Ні, Артеме, забудь про цю ідею. А що як моя мама розлучиться, і їй не буде де жити? Тоді нам доведеться взяти її до себе. Та й взагалі, якщо бізнес не піде, що ми тоді робитимемо?

– Ти чого? Я не збираюся жити з тещею, хай якось сама викручується. А про квартиру добре подумай. Може це наш єдиний шанс розбагатіти.

Юлі зовсім не подобався план Артема, і вона більше не хотіла розмовляти на цю тему. Запасних квартир вона не мала, і не збиралася віддавати свою спадщину для втілення божевільної ідеї бізнесу.

А ось Артем не заспокоювався. Чи не щодня він закидав Юлю запитаннями:

– Ну що, не передумала? Не хочеш допомогти чоловікові? Якщо зараз не погодишся, так і все життя сидітимеш у конторі, копійки рахуватимеш. Хто не ризикує, той не п’є ігристого!

Юля сперечалася, лаялася, доводила свою правоту, а потім почала просто ігнорувати такі питання. Коли Артем нарешті відстав із продажем квартири, Юля видихнула. Але виявилося, це затишшя було тимчасове, і Артем підготував для дружини сюрприз.

Якось Юля повернулася з роботи, і побачила, що на кухні Артем розмовляє з якоюсь незнайомою людиною.

– Юля, дивися, кого я до тебе привів, – радісно сказав Артем. – Це Михайло, рієлтор, який допоможе з нашою проблемою.

– А яка у нас проблема? Начебто ми ніяких угод з нерухомістю не плануємо…

Михайло променисто посміхнувся Юлі, і сказав вкрадливим голосом:

– Ваш чоловік мені все розповів. І я маю варіант, який влаштує всіх. Ви залишитеся із квартирою, а Артем отримає кошти на відкриття бізнесу.

– І як же це вийде? – Запитала Юля, розуміючи, що тут не обійдеться без якоїсь каверзи.

– Ви продаєте свою двокімнатну квартиру, а натомість купуєте однокімнатну. Я маю гарний варіант на околиці міста.

– А решту грошей ви вкладаєте у бізнес. Звичайно, цієї суми замало, але зняти пристойне приміщення для автосервісу можна.

Юля вислухала цю привабливу пропозицію, і розсміялася:

– Ні, дякую, я не збираюся продавати квартиру. Артем, що це за вигадки? Думаєш, якийсь рієлтор мене переконає? Мені не потрібна однокімнатна квартира, і не потрібна ця морока з купівлею-продажем.

Михайло зрозумів, що не буде розмови, і пішов. А Артем розлютився, що Юля ніяк не піддається на вмовляння, і взявся на неї кричати:

– Яка ти мені після цього дружина! Ти егоїстка, яка думає лише про себе! Значить, зарплату тобі давай, а як допомогти чоловікові заробити – то все, ти зливаєшся?

– Артеме, я просто боюся залишитися без усього. Невже ми не впораємось без продажу квартири? Адже можна накопичити, зібрати грошей. Навіщо відразу у вир із головою?

Юля до останнього намагалася напоумити чоловіка, пояснити, чому для неї так важливо зберегти квартиру. Але Артем нічого не хотів чути. Він схопив свій гаманець, телефон, і висунув дружині ультиматум:

– Вибирай: або продаєш квартиру, або розлучаємося. Даю тобі термін до завтра.

Але стільки часу для роздумів Юлі не знадобилося. Наступного дня вона сама подала заяву на розлучення.

– Що ж, тепер я без чоловіка, зате з квартирою. І це не найгірший варіант, – з легким сумом подумала Юля. А таких Артемів ще буде вдосталь, я була в цьому впевнена.

– У мене є молодість, дах над головою, улюблена робота і здоровий глузд – а все інше, справа наживна. Ви зі мною згодні?

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.