Юля та Олегом рік тому змогли купити трикімнатну квартиру у новобудові. Вони непогано заробляли, і, крім того, у Юлі був будинок у селі, що дістався їй від прабабусі. Продавши його та взявши невеликий кредит у банку, вони купили цю квартиру.

І все було в них добре: Олег щоранку йшов на роботу, Юля відводила в садок їхню чотирирічну доньку Вірочку, включала ноутбук і теж починала працювати.

Юля працювала з дому, тільки щочетверга вона була зобов’язана бути присутньою в офісі своєї компанії. Та ще раз на два тижні віддалено брати участь у конференції, яку проводив головний офіс. При цьому заробляла вона не менше за свого чоловіка, а в вдалі місяці, якщо були приватні замовлення, навіть більше.

Але одного разу Олег приніс звістку, яка порушила їх спокійне життя.

У цьому районі новобудов купила однокімнатну квартиру сім’я двоюрідної сестри Олега – Світлани.

– Олег, – попросила сина мати. – Допоможіть трохи родичам. У селі у них зовсім немає роботи, в місто щодня не наїздишся, школа залишилася тільки початкова. От і вирішили вони до міста перебиратися.

– А чому вони однокімнатну квартиру купили, адже у них двоє дітей? – здивувався Олег.

– Так і на цю ледве всією ріднею наскребли. А іпотеку їм із такими доходами жоден банк не дасть, – пояснила мати.

– Зрозуміло, а від нас що треба?

– У квартирі, яку вони купили, треба робити ремонт, сантехніку, плиту встановити. А Микола, чоловік Світлани вже роботу у місті знайшов, йому з понеділка треба виходити. Ось вони і просять пожити у вас тиждень, поки в їхній квартирі ремонт йде. Свекор та тесть разом роблять.

Олег пояснив ситуацію дружині. Юля, звичайно, розуміла, що одним тижнем тут не обійдеться, тож домовилася з начальством, що вона працюватиме в офісі два тижні.

Родичі заселилися. Їм виділили найбільшу кімнату, але Юля попросила, щоб до інших кімнат – господарської та дитячої спальні – вони не заходили.

Світлана погодилася, але вже за два дні п’ятирічна Катя та трирічний Максим щосили хазяйнували в кімнаті Вірочки, влаштувавши там справжній безлад. Віра при цьому сиділа в кріслі і тільки дивилася, як брат і сестра ділять її іграшки і голосно при цьому сваряться.

Юля попросила Світлану забрати дітей із кімнати та нагадала їй умови.

– У вас Віра якась не компанійська. Нормальні діти із задоволенням грають зі своїми сестрами та братами. Ви її б до спеціаліста зводили. Є таке слово – соціалізація. Дитина має вміти спілкуватися і жити в колективі, – поскаржилася Світлана Олегу, коли вона прийшла з роботи.

– У нас абсолютно нормальна донька, вона цілий день перебуває у садку, у групі у них понад двадцять п’ять дітей. І з усіма Віра нормально спілкується. Але їй чотири роки, вона втомлюється в садку від багатолюдства, тому цілком нормально, що ввечері Вірочка хоче в тиші пограти зі своїми іграшками, подивитися мультфільми, поспілкуватися з батьками. А діти твоєї сестри надто галасливі. Світлана з ними навіть гуляти не щодня виходить, ось вони й позбавляються енергії вдома, – пояснила Юля чоловікові.

Вони одразу домовилися, що харчуватимуться окремо. Юля виділила гостям дві полиці у холодильнику.

Але тут виникли проблеми. Юля, повертаючись з роботи, заходила в магазин, щоб купити щось на вечерю. Вона намагалася брати щось таке, що можна було б швидко приготувати.

Але щоразу, заходячи на кухню, вона натрапляла на Світлану, яка готувала вечерю для сім’ї.

– Світлано, ми ж домовлялися, що до шостої вечора ти звільнятимеш кухню. Ти цілий день вдома – приготуй вечерю заздалегідь. Прийде Микола – розігрієш.

– А чому мій чоловік має їсти розігріту їжу, а не тільки що приготовлену? – обурилася Світлана.

– Ось переїдете до своєї квартири – там роби, як хочеш, а тут доведеться трохи потерпіти, – відповіла Юля.

– Чому ми повинні терпіти та жити за вашими правилами?

– Але ж ми прийняли вас у себе.

Світлана образилася та поскаржилася матері Олега. Та у свою чергу зателефонувала до сина.

– Юлю, ну потерпи ще трохи, – намагався заспокоїти Олег дружину. – Залишилося зовсім трохи, і вони з’їдуть.

– Ми домовлялися про один тиждень, уже минуло десять днів, і мені ще вимовляють за те, що я хочу у своїй квартирі жити так, як мені хочеться. Вибач, дорогий, але це хамство та невдячність.

Нарешті, за два тижні родичі переїхали у своє житло. Юля упорядкувала кухню та кімнату, де жила родина Світлани, і в понеділок почалося їхнє звичайне життя.

Юля проводила на роботу чоловіка, відвела до садка Вірочку і, повертаючись додому, подумки складала план роботи на сьогодні.

Але, відчинивши двері, вона зрозуміла, що у квартирі хтось є. Справді: у кімнаті Вірочки були витягнуті з ящиків усі іграшки, а на кухні Світлана чистила картоплю.

– В чому справа? – Запитала Юля.

– Розумієш, ми ще не перевезли свій посуд. У нас поки що немає ні каструль, ні сковорідок, ні тарілок. Тож я цей тиждень буду в тебе на кухні готувати. А спати ми будемо до себе йти, – повідомила Світлана.

– У вас у сусідньому будинку магазин, де все це продається, – сказала Юля.

– А навіщо гроші витрачати, якщо Микола у суботу поїде та все привезе? – Здивувалася Світлана.

– Цікаво: свої гроші ти рахуєш, а скільки ви витратили у нас води та електрики ти не хочеш порахувати? У мене за годину конференція. Забирай свою картоплю та дітей і, будь ласка, на вихід.

Світлана пішла. Але вже за дві години Юлі намагалася додзвонитися свекруха. Однак молода жінка весь день працювала, і звук телефону було вимкнено. Зате свекруха додзвонилася до Олега, і ввечері на Юлю чекала сварка.

– Чим вони тобі завадила? Ну, приготувала б Світлана обід та вечерю, і вони б увечері пішли, – обурювався Олег поведінкою дружини. – Завтра Світлана прийде готувати, а ти, будь ласка, будь більш гостинною.

– Ти чудово знаєш, що твої племінники весь день сваряться, галасують, я не зможу працювати в таких умовах, – намагалася пояснити чоловікові Юля.

– Нічого не станеться, якщо ти до кінця тижня не попрацюєш, – відповів він.

Світлана знову прийшла, поки Юля відводила дочку в садок і зустріла господиню усмішкою, що тріумфує: «Ну, що, поставили тебе на місце?»

Юля зателефонувала на роботу та взяла відгул, потім зібралася і на весь день пішла з дому. Вона пройшлась магазинами, пообідала в кафе, зустрілася з подругою.

До шостої години вона повернулася додому. Світлани з дітьми вже не було. Відкривши ноутбук, Юля побачила кілька замовлень від приватних клієнтів на дуже солідну суму.

Потім вона пішла на кухню, щоб приготувати вечерю. Зазирнувши в холодильник, Юля зрозуміла, що Світлана, відчувши підтримку рідні, зовсім знахабніла: з холодильника зникли відбивні, які Юля хотіла посмажити на вечір.

Коли Олег сів вечеряти, дружина поставила перед ним тарілку макаронів із сиром.

– Ти ніби говорила про відбивні? – Запитав чоловік.

– Відбивні з’їли твої родичі, – пояснила Юля.

Після вечері вона показала Олегу, від яких замовлень їй довелося сьогодні відмовитись.

– Якщо я не попрацюю бодай три дні, з нашого бюджету зникне сума, що дорівнює половині іпотечного платежу. Ти вважаєш нормальним жертвувати добробутом своєї сім’ї заради хамуватих і невдячних родичів?

– Юля, мене мама дуже за них просила. Вона хотіла допомогти своїй сестрі та племінниці.

– Твоя мама чомусь хоче бути доброю за наш рахунок. Хоче допомогти племінниці – нехай дасть їй грошей на орендоване житло або купить їй каструлі. І ще: коли твоя мама буде тебе ще про щось таке просити, ти нагадай їй, що ця квартира куплена за рахунок тих грошей, які я отримала, продавши свою нерухомість, а тобі у разі розлучення дістанеться лише половина іпотечних платежів, які ми внесли за останній рік.

– Про яке розлучення ти говориш? – обурився Олег. – Адже ми нормально живемо. Я люблю тебе та Вірочку.

– Ми жили нормально, поки Світлана не купила квартиру поряд з нами. І я востаннє кажу: якщо я ще раз побачу тут її та когось із її сім’ї, то буде те, про що я тебе попередила. Ось сиди і думай, хто тобі дорожчий. І, до речі, попередь Світлану, що більше я її сюди не пущу. А замки я завтра поміняю.

Як Олег розмовляв з матір’ю, тіткою та двоюрідною сестрою, Юля не знала. Але більше ніхто їх не турбував.

Лише за два роки Юля дізналася, що Світлана та Микола продали свою квартиру і, взявши іпотеку, купили іншу – у старій п’ятиповерхівці, натомість двокімнатну.

КІНЕЦЬ.