Була вже пізня ніч, і Юля спокійно спала у своєму ліжку, коли її розбудив якийсь гуркіт у коридорі.

Спочатку це був просто шум, а потім почулися гучні голоси.

-Як завжди! – подумала Юля. – Старша сестра прийшла. Знову десь гульбанила. І зараз батьки з нею сваряться…

А що толку з того? Оксані все одно! Їй вісімнадцять, і вона живе своїм життям. Хлопці, нічні гуляння!

Юля знала, що всі ці батьківські настанови – це все марно.

Вона повернулася на інший бік, прикрила вухо ковдрою, щоб не чути шуму з коридору, і знову заснути.

Їй зранку вставати до школи.

Потім наставав новий день, і нові негаразди з Оксаною.

Батьки робили, що могли. Коли дівчину відрахували з коледжу, і вона цілий рік гуляла в своє задоволення, вони всіма правдами і неправдами вмовляли її продовжити навчання.

І таки відправили її на платне навчання. Хоча для їхньої сім’ї це було нереально дорого.

У родині почали економити на всьому, щоб батьки могли сплатити за навчання доньки.

Але молодшу дочку – Юлю, це не особливо хвилювало.

Дівчинка і так звикла собі у всьому відмовляти, і не завдавати батькам зайвого клопоту, розуміючи, що грошей у сім’ї мало.

Юля, на відміну старшої сестри, навчалася на відмінно.

І вона мала всі шанси вступити до інституту на бюджетній основі.

А коли дівчинка закінчувала школу, Оксана кудись подалася жити окремо.

Тоді батьки й дізналися, що навчання вона залишила і цього разу.

І вся економія, всі гроші, вкладені батьками в навчання старшої дочки, все це було даремно…

Оксана пішла, залишивши батькам записку з проханням не шукати її, вона зустріла свою долю і буде з якимось хлопцем…

Що це була за доля, яку ніхто не бачив, батькам залишалося тільки здогадуватися…

Адже, порядних хлопців в Оксани, зроду не було.

Дівчину приваблювали тільки всілякі гуляки.

Звичайно ж батьки намагалися знайти, де вона живе. Але всі їхні спроби залишалися безуспішними.

Юля закінчила на той час одинадцять класів, як і планувала, успішно вступила на бюджетне відділення університету.

Вдома панувала дуже важка атмосфера. Мати переживала за Оксану. І чим більше вони розчаровувалися в пошуках, тим більше зморшок з’являлося на маминому обличчі.

Юлі, як завжди в сім’ї, діставалося мінімум уваги. Коли вона почала зустрічатися з хлопцем ближче до старшого курсу, батьки цього навіть не помітили, поки вона не привела свого Микиту до них знайомитися.

Юля з Микитою планували зіграти весілля, одразу після закінчення навчання в інституті.

І батьки нареченої, здається, навіть трохи пожвавилися.

Почали відкладати гроші на майбутню подію, планувати в якому ресторані гулятимуть. Юля була щасливою.

Зрештою, батьки таки звернули на неї увагу, вперше за все життя! І мама трохи повеселішала. Згадала дорогу до перукарні, збиралася привести себе в порядок, до весілля дочки.

До призначеної дати весілля залишалося кілька місяців, коли раптом зʼявилася Оксана. Дівчина дуже схудла.

Юля повернулася з побачення з Микитою і застала сестру вдома. Вона плакала і скаржилася на свою нещасливу долю. А поруч плакала мама, тримаючи за руку дочку, яка нарешті повернулася.

Юля розуміла, що мала б теж радіти поверненню сестри, але вона… шкодувала. Шкодувала про те, що Оксана вирішила з’явитися саме зараз, а не після її весілля. Старша сестра знову привернула увагу батьків до себе. І, як виявилося, не лише увагу…

Як виявилося згодом, Оксана так гуляла, що тепер потребувала допомоги.

Вона дуже заслабла. І весілля Юлі, звичайно ж, відійшло на другий план…

Якось увечері мама підійшла до неї поговорити.

-Юля, ти знаєш, ми відкладали гроші на твоє весілля. Назбирали нормально, але ж ти сама бачиш, що діється з твоєю сестрою.

Їй потрібна допомога! Ми з батьком порадилися і вирішили відправити її у спеціальний заклад. Це все дуже дорого, і відкладені кошти ми змушені будемо витратити на це. Ти ж сама розумієш, це лише весілля, а з іншого боку, твоя сестра. Вибач…

А Юля й не образилася. Вона все розуміла. Так, звичайно, якщо Оксані зараз не допомогти, сама вона зупинитись точно не зможе. Юля поговорила з нареченим, і він її підтримав.

-Добре, нічого страшного, Юлю, не засмучуйся. Звичайно, твоїй сестрі допомога потрібніша за нас. Нічого, зіграємо весілля скромніше, ніж розраховували, на мої невеликі заощадження та гроші моїх батьків.

Але батьки Микити не поскупилися, і весілля було досить пристойним, у тому самому ресторані, у якому вони розраховували спочатку.

Юлині батьки на весіллі поводилися дуже стримано, майже не веселилися, тихенько сиділи собі за столом.

Батьки Микити думали, що це через те, що вони не дали грошей на весілля. І тому соромляться.

І лише Юля знала, що це неправда. Її батьки не раділи, бо всі їхні думки були зараз далеко, там, де була Оксана. Вони переживали за неї.

Йшов час, і Оксана повернулася додому. У неї вийшло впоратися з усім, і вона стала цілком нормальною.

Оскільки ніякої освіти дівчині здобути так і не вдалося, вона змогла влаштуватися лише продавчинею у супермаркет, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

Хлопець працював кур’єром.

Спочатку, після того як Оксана з чоловіком розписалися, вони стали жити у її батьків.

У Юлі ж з Микитою, на той час, все складалося чудово. Вони були дуже цілеспрямовані та працьовиті. Після закінчення інституту одразу ж влаштувалися на цілком пристойні посади. Придбали собі двокімнатну квартиру.

Юля прийшла до батьків, з наміром порадувати їх придбанням квартири, але помітила, що ця звістка навпаки, засмутила маму з татом. Мама скорботно підібгала губи.

-Ну як же так, взяли іпотеку не порадившись із нами. Оксана з чоловіком теж хотіли б своє житло, але вони не можуть собі цього дозволити. Іпотеку їм не дадуть.

Ну та добре, якщо ви так вирішили, ми теж з батьком прийняли рішення. Ми продаємо свою квартиру та купуємо квартиру Оксані.

Юля аж присіла від такої новини. Та мати продовжувала:

-По розміру візьмемо майже таку ж, як наша, правда на околиці. Але це нічого, Оксана згодна. Зате там житло набагато дешевше, і нам залишиться ще грошей, щоб купити собі кімнатку в гуртожитку. Що нам з батьком багато треба на старості років?

Юля мовчала. Як же так? Адже квартира батьків залишилася від бабусі і має успадковуватися ними з Оксаною в рівних частках. Чому ж знову така несправедливість?!

Але дівчина і цього разу промовчала. Тим більше чоловік її в усьому підтримував.

-Та нехай! Чого ти, Юлю? Це їхня квартира, нехай роблять що хочуть. А ми з тобою самі заробимо!

Минуло кілька років. Оксана з чоловіком жили у придбаній батьками квартирі. А самі батьки – в тісній кімнатці в гуртожитку.

Батько підробляв, а мати була на пенсії. Вони часто приходили до Юлі у гості, і мама постійно скаржилася, що не вистачає грошей.

Дівчина й сама це бачила, як приходила до них. У будинку були лише дешеві продукти. І Юля почала активно допомагати батькам грошима, хоча постійна нестача у них коштів, наводила її на думку, що всі гроші вони віддають Оксані.

І, звичайно ж, у цих своїх припущення вона була права…

Микиту підвищили на роботі і підвищили зарплату майже вдвічі, та й у самої Юлі з кар’єрою було все гаразд.

І молоді задумалися про дитину. Поки що, це було звичайно в планах, але в планах на найближче майбутнє. І вони, з радістю, вирішили поділитися цими планами з Юліними батьками, що прийшли в гості.

Але замість радості, мати майже закричала:

-Ні, Юля, тільки не зараз!

-Чому не зараз, мамо, в чому річ. Ми все підрахували, нам вистачить грошей на дитину, – здивовано запитала дівчина.

-У тому і вся справа, що ви можете, а ось Оксана ні! У неї не виходить завести дитину. Їй потрібно пройти процедури.

Юля, щоб не видати своїх почуттів, опустила очі.

-Мамо, а як ти думаєш, чому їй тепер потрібні процедури? Може через її колишній спосіб життя?

-Так, може, – з викликом відповіла мати. – Ну і що тепер? Ми до кінця життя її цим дорікатимемо?

Пора вже все забути, Оксана виправилася, у неї хороший чоловік і йому хочеться дитині.

Адже ми за цим до вас сьогодні і прийшли, за допомогою. Коли ти сказала, що Микиті підвищили зарплату, ми зрозуміли, що зможемо допомогти Оксані з процедурами.

Давай так, ви відкладете плани на дитину, на якийсь час. Вам не спішно, ви молоді, нехай спочатку Оксана народить.

Зараз ви повинні трохи заощаджувати і віддавати зарплату твого Микити Оксані. Нічого страшного, зекономте в чомусь. Ви ж, я дивлюся, – жінка розвела руками на всі боки. – Шикарно живете, ні в чому собі не відмовляєте.

А в квартирі Оксани, самі знаєте, там все більш ніж скромно! Давайте переходьте на режим економії.

Жінка щебетала вже навіть весело, говорила про це, як про саме собою зрозуміле, ні крапельки не сумніваючись, що Юля, як завжди, не відмовить їм.

Але Юля, несподівано встала з місця і стала перед батьками. Вона подивилася матері прямо в очі і твердо сказала:

-Ні! Досить! Все моє життя ви обділяли мене заради Оксани, але це були ваші гроші, і я не могла за вас вирішувати.

Ви розпоряджалися ними так, як вважали за потрібне. Та й я, останні роки, коли допомагала вам грошима, ви думаєте, я не розуміла, куди йшли ці гроші?

А ми ж із чоловіком платимо іпотеку! Але вас це ніколи не турбувало. Але, зараз я говорю ні! Цьому точно не бути. Не розраховуйте більше на нашу фінансову допомогу. Це моє останнє слово, і я прошу більше не повертатися до цієї теми.

Ображаєтесь ви, чи ні – ваше діло. Вам завжди раді в цьому будинку, але якщо ви ще раз скажете про фінансову допомогу Оксані, я вкажу вам на двері!

Батьки залишали квартиру молодшої доньки, ніби нічого не розуміючи. Батько мовчки, а мати бурмотіла собі під ніс про невдячну дочку, яку вони виховували в любові, а вона отак з ними…

Після того, як за ними зачинилися вхідні двері, Микита підійшов до дружини, яка все ще стояла, і ніби застигла на місці. Вона запитала:

-Ну що, Микито, що ти мені скажеш?

-А що я можу тобі сказати? Це твої батьки і твоє рішення, а я тебе завжди підтримаю! Але, треба зізнатися, я давно цього чекав! Ти молодець!