– Мамо, я вступила в інститут, щойно прочитала своє прізвище у списках. Ураааа, я студентка! Приїду пізніше, тата сама потішу, – гукала від радості донька, коли Юлія відповіла їй на телефон.

– Молодець, доню, я дуже рада, вітаю, – її душа наповнилося радістю та хвилюванням. – Ось вже й донька студентка. Колись і я раділа. Правда, скільки мені довелося пройти, щоб вийти на правильну і гідну дорогу в житті. Була наївною, сільською дівчинкою.

Юля відключила телефон і, дивлячись у вікно, побачила, на небі темну хмару, збирається дощ. А на неї мимоволі наринули спогади.

Юля щойно закінчила будівельний інститут і була у пошуках роботи. Але куди б вона не зверталася, скрізь потрібні фахівці з досвідом роботи, а молоденьку та симпатичну дівчину ніхто не сприймав серйозно. Ну який із неї фахівець, учорашня студентка. Вона наївно думала і засмучувалася.

– Чому з дипломом не беруть на роботу, маю величезне бажання працювати. Досвід хочуть! А де я наберуся досвіду, якщо не беруть на роботу?

Юля народилася та закінчила школу у селі, батьки там живуть. Батьки старалися, щоб донька закінчила інститут. А вона тепер не може влаштуватися:

– Ну скільки можна сидіти на шиї у батьків, добре студенткою була. Але вже й диплом у кишені.

Майже два тижні обивала пороги Юля, так і не взяли нікуди. Вирішила покласти подалі свій диплом та пішла працювати офіціанткою у кафе. Робота звичайно не подобається їй, але жити у місті якось треба. За квартиру платити, у село повертатися не хочеться.

Юля відпрацювала тиждень, коли приїхав у кафе чоловік у віці, симпатичний із сивиною у чорному волоссі, добре одягнений, одразу видно, не простий робітник. Юлії довелося обслуговувати його стіл:

– Доброго вечора Юля, – дивлячись на її бейджик, сказав він. – Звідки ти така гарна? Щось раніше я тебе тут не помічав?

– Я нещодавно тут працюю, – серйозно відповіла вона.

Поставивши його замовлення на стіл, Юлія вийшла. А потім постійно відчувала його погляд на собі. Коли він пішов, Юля зітхнула вільно. Приїжджав він ще кілька разів, а потім раптом покликав її до себе, сказав приємним голосом:

– Юля, я тут про тебе дещо дізнався, виявляється ти закінчила будівельний інститут і диплом у тебе є. Чому ти тут працюєш?

– Бо мене не беруть, немає досвіду, стажу, а де його взяти? Жити якось треба, от і влаштувалася сюди, таки гроші платять.

– Мене звуть Ігор, ну якщо хочеш Ігор Сергійович. У мене будівельна фірма, я тебе можу взяти на роботу. Підеш працювати до мене?

Юля до такої пропозиції була абсолютно не готова і розгубилася, а Ігор, побачивши на її обличчі, сумнів продовжував:

– Якщо чесно, Юля, ти мені сподобалася. Чемна і спокійна, вмієш спілкуватися з клієнтами. Але дізнавшись, що в тебе диплом будівельника, вирішив прийняти тебе на роботу.

Якщо, звичайно, ти не проти. Я навіть знаю, що ти з села та батьки там живуть. А загалом молодій дівчині з освітою не варто працювати офіціанткою.Тому й пропоную роботу у мене на фірмі за фахом роботу.

Юля погодилась. У будівельній фірмі їй подобалося. Колеги зустріли її привітно, цікава робота, саме про це вона і мріяла. Вона була вдячна Ігореві Сергійовичу, який простяг їй свою руку допомоги. Звичайно, вона була наївна.

Пройшов деякий час, і вона зрозуміла, Ігореві мало її подяки, вона була потрібна йому сама. Коли він прямо сказав їй про це, вона замислилась:

– Ось наївна, зраділа. Чому у свої двадцять два роки я дивлюся на все в іншому світлі, зі своїми наївними мріями не зрозуміла, куди я потрапила. А може, я не хотіла розуміти і помічати очевидного? Навіть не знаю… на що сподівалася?

Ігор діяв не поспішаючи, спочатку запрошував її до ресторану так ненав’язливо, проїжджаючи повз, говорив:

– Щось їсти хочеться, бо ми з тобою по об’єкту півдня моталися. Заїдемо, перекусимо – і не чекаючи відповіді, під’їжджав до ресторану.

Часто брав Юлю із собою на об’єкти, іноді на наради, вона й не розуміла, навіщо вона там потрібна. Потім допоміг їй відучитися та отримати права, перевіз до іншої квартири:

– Ось тут житимеш, це моя квартира, тож платити за неї не потрібно.

А потім оформив за довіреністю машину, на якій вона їздила на роботу і не тільки. Юля й не помітила, як він контролював все в її житті. Подарував телефон із сімкою. Це потім до неї дійшло, що він контролював із ким і скільки вона розмовляє.

Юлія чудово знала, що в Ігоря сім’я, дорослий син, бо йому вже сорок вісім років. Їй не подобалося, що вона зустрічається з одруженим, але вдіяти нічого не могла. Її начебто все влаштовує, але совість іноді хвилює. Вона казала йому, що це неправильно.

– Юлю, ми з дружиною давно живемо, як брат та сестра. Між нами давно немає жодного кохання. Адже ми з нею живемо вже двадцять з лишком років. Не хвилюйся, я люблю тільки тебе.

Але якщо Юлія починала йому заперечувати, він говорив суворо:

– Юля, коли з тебе вивітреться твоє село?

Тоді вона замовкла, почувала себе ображеною, з якою неприязню він нагадував, що вона з села. Хоча десь у душі розуміла, а що такого?

Минуло кілька років, Юлі почали набридати претензії Ігоря.

– Ти чому була в тому районі, ти чому спілкувалася з тим? Мені не подобається, як ти одягаєшся, купи інший одяг. Ця подруга твоя мені не подобається, більше з нею не спілкуйся.

Їй набридло таке ставлення до себе, вона почувала себе не господарем свого життя. Вона давно чула про це, що молоді дівчата часто залежать від дорослих чоловіків, а тепер вона перебуває в такому ж становищі. Вона почала замислюватися:

– А що чекає на мене в майбутньому? Я хочу заміж, хочу сім’ю, хочу дитину. А Ігореві це не потрібно. Розлучатися із дружиною він не буде. Що ж робити?

Якось зустрілася з колишньою однокурсницею, сиділи в кафе, їли морозиво і раптом побачили Павла з паралельного курсу. Той проходив повз і теж помітив їх на літній веранді.

Колись він навіть намагався залицятися до Юлі, але вона тоді не побачила в ньому нічого такого, щоб її привабило. А тут раптом перед ними з’явився симпатичний, високий та стильно одягнений Павло, впевнений та радісний.

– Привіт дівчата! Як я радий знову вас побачити. Як життя, як справи, розказуйте.

Після спілкування, Павло здався Юлії зовсім іншим, розумним та скромним, від нього віяло надійністю.

– Живу і працюю в сусідньому місті на добрій посаді, до речі не одружений, тож прошу звернути увагу на цей аспект, – дивлячись багатозначно на Юлію, казав він.

Обмінявшись номерами телефонів, почали зідзвонюватися, зустрічатися. Ігор, звичайно, все це вирахував швидко.

– Хто тобі цей Павло? Де ти його взяла? – невдоволено спитав Ігор.

– Ніде не брала. Це мій колишній однокурсник, нормальний чоловік.

– Ну-ну, нормальний. Все, що мені потрібно знати про нього, я вже знаю. Тож припиняй з ним спілкування, інакше…

Юлія не могла закінчити спілкування з Павлом, надто він подобався їй. Вона себе докоряла, чому відкинула його ще в інституті. Павло виявився справжнім та добрим.

Відмовитися від зустрічей та спілкування з ним вона вже не могла. Він вдихнув у неї свіжий струмінь повітря, вона зрозуміла, жити можна по-іншому, а саме так, як вона хоче. А не так, як їй диктує Ігор за гроші.

Довелося все розповісти Павлові.

– Юля, прошу тебе, йди від нього. Звільняйся, так не можна жити. Повір мені, і я пропоную тобі вийти за мене заміж. Буде у нас із тобою дружна сім’я. Ось відразу ж звільняйся, збирай речі та дзвони мені, я приїду і відвезу тебе до себе.

– Добре, Павло, ну чому я така? Чому мені потрібно було пройти через це, щоб зрозуміти, який ти надійний та дбайливий. Я звичайно згодна на все. Дякую тобі!

Коли Ігор дізнався, що вона написала заяву на звільнення, він не підбирав слів:

– Яка ж ти невдячна. Я дав тобі все – квартиру, машину, гроші, а ти так? Давай ключі від машини, забирай свої речі та вимітайся з квартири. Тобі навіщо цей Павло? Однією любов’ю не будеш ситий. Прийдеш ще до мене назад. Та що тобі пояснювати, як було село, так і залишилося!

Павло того ж дня приїхав за нею. Юлія без жалю залишила багато речей, куплених на гроші Ігоря у квартирі, забрала мінімум речей та поїхала в інше життя. Так і живуть вони з Павлом досі в коханні та злагоді, і ось уже донька вступила до інституту.

– Господи, допоможи нашій доньці знайти правильний шлях у житті. Прошу тебе, вбережи її від усього негативу, який ще зустрінеться на її шляху. Ну а ми з Павлом допоможемо їй у всьому.

Юлія дивилася у вікно і навіть за спогадами не помітила, як пішов сильний дощ.

– Ой, треба приготувати щось смачненьке, порадувати чоловіка, скоро приїде з роботи, та й доньку. У неї сьогодні радість, вона стала студенткою.

КІНЕЦЬ.