Юля стояла біля стійки і дивилася, як її колега, Андрій, без сорому користувався новою моделлю фотоапарата, яка щойно надійшла у продаж. Вона вже не раз бачила його подібні “тест-драйви”, але сьогодні було щось особливе.

“Ти знову щось тестуєш?” – Запитала Юля з ноткою іронії в голосі. Андрій нахабно посміхнувся: “Ти знаєш, краще один раз спробувати, ніж сто разів почути про це. ”

Юля вирішила, що настав час зупинити цю безвідповідальність. Вона попрямувала до кабінету директора. “Дмитро Іванович,” – почала вона, – “я хотіла б поговорити з вами про поведінку одного зі співробітників.”

Директор глянув на неї уважно: “Що сталося?” Юля розповіла про дії Андрія, чекаючи на схвалення чи хоча б розуміння. Але реакція директора її здивувала.

“Юля, у нас демократичний стиль управління. Ми довіряємо своїм співробітникам і віримо, що вони діють на користь компанії”, – відповів він максимально холодно.

Наступного дня Юля прийшла на роботу та виявила на своєму столі конверт. Відкривши його, вона прочитала документ про звільнення. “За що?” – дивувалася вона, глянувши на Андрія, який посміхався в кутку.

Підійшовши до директора, вона намагалася збагнути причину рішення. “Дмитро Івановичу, чому ви звільнили мене?” – Запитала вона, намагаючись триматися спокійно.

“Юля, я ціную ініціативу, але виступати проти своїх колег, особливо у такій манері – це не найкращий спосіб донести свою точку зору”, – відповів він.

Юля зрозуміла, що директор просто вибрав бік Андрія. Її серце наповнилося розчаруванням, але вона вирішила, що, можливо, це був знак долі. Тепер вона мала можливість почати все з чистого аркуша на якомусь новому робочому місці.

КІНЕЦЬ.