Декілька днів тому у гості прийшла моя Христинка, онуків на забаву привела. Поки дітки гралися, ми собі чай пили на кухні:

– Ой, мамо, ти знаєш якісь недорогі магазини? Хочу Святославу на зиму новий пуховик купити, бо старий вже геть забився.

– А чому дешеві? Ти ж розумієш, що тепла куртка на зиму коштує чималих грошей.

– Я то розумію. Просто зараз трохи важко з фінансами.

– А свекруха що? Ти їй казала.

– Та що казати? У неї свої турботи. Збирають он з кумами собі поїхати в Буковель.

– На, купи. Але якщо не вистачить – то я ще докладу, в мене вистачає.

Донька ледь не розплакалася через ті гроші. Так сильно обіймала мене, дякувала.

Знаєте, от я завжди дивувалася з таких бабусь-егоїсток, як моя сваха. Живе собі безтурботно, гроші витрачає на вітер. А про онуків геть не думає.

І вона вже роками ігнорує той факт, що молодій родині треба допомогти.

Все почалося ще з квартири. У свекрухи була двушка, яку здавала в оренду. Нормальний, спальний район, гарний ремонт. І діти після весілля думали, що вона віддасть їм те житло.

А вона категорично вперлася, що ні. Мовляв, то її підробіток і не хоче втрачати гроші. Місяць тривали ті баталії за житло. Але сваха ні на крок не поступилася. Тому от Христя з Данилом взяли трикімнатну в іпотеку і досі борги виплачують, кінця краю нема.

А донька, до речі, нещодавно вже третю дитину народила, сина Мирона. Рахуйте, що вони самотужки іпотеку виплачують, про дітей піклуються та ще й на ремонт відкладають.

Тому я не можу просто не допомогти. То зайду в магазин та куплю їм якісь продукти на тиждень з запасом, то подарую гроші на якийсь одяг. Бо вже молодший братик за старшим носить одяг. Тканина така вже старезна, що на тілі просвічується, а колір геть вицвів.

Данило має дві роботи. Зранку працює таксистом, а потім йде на нічні зміни охоронцем. Навіть у суботу чи на великі свята його нема вдома. Я часто приходжу до Христини, аби допомогти. Бо спробуйте ви самотужки трьох бешкетників виховувати і за ними слідкувати. Не встигнеш кліпнути оком – як старший вже біди наробив, а молодші за ним повторяють.

А сваха живе та співає. От взагалі від родини відірвана, я вам чесно кажу. До онуків взагалі не хоче ходити, навіть силоміць не затягнеш. Бо то в неї якісь справи на дачі, то їде до куми у гості чи взагалі голова болить. І це так бабуся “любить” онуків? Та діти її навіть не впізнають вже.

На дні народження дає дуже дріб’язкові подарунки. Якісь пластмасові пістолетики для хлопчиків чи книги. От видно, що то якась дешева іграшка, яка коштує максимум 100 гривень. І завжди купує одну шоколадку на всіх дітей. Невже її так жаба давить, аби навіть окремо купити ті кіндери чи цукерки?

Але от на себе нічого не жаліє. Цього літа поїхала на тиждень в тур Європою. Нікого навіть не попередила, що влаштувала собі таку молодіжну відпустку. Ну це просто жах, інакше не скажу.

Коли старший онук захворів та потрапив до стаціонару, то сваха лиш раз його провідала. І те, залишилася тільки на 10 хвилин, бо боялася заразитися. Та я так хотіла сумкою по голові вгатити.

На носі зима, похолодання та відключення світла. Діткам давно не купували теплий одяг. Тим паче, Данилові на роботі затримують зарплату, тільки половину виплатили. Я не могла не дати своїй Христині ті 2 тисячі.

Просто не розумію, що коїться у голові свахи. Невже їй так начхати на своїх онуків? Чому тільки я переживаю за них?

КІНЕЦЬ.