Мені вже тридцять років, а моїй дружині – тридцять два роки. Я легковажно відпускав її в гості до батька з матір’ю, не забороняв спілкуванню зі шкільним приятелем під час цих поїздок. В результаті вона їм захопилася, і він затяг її в ліжkо. Два роки тому вона мене зрадила.

Коли я про це дізнався, вже був готовий розлу читися. Не розповідатиму про те, скільки між нами трапилося сkандалів, як вона вимолила прощення.

Але я все ж таки вибачив її, поставивши умову, що більше ніяких контактів між ними не буде. Дружина обіцяла. Але відмовилася сповістити його про те, що мені все відомо, просто заблокувала його контакти.

Також вона не припиняє гостювати у батька з матір’ю щорічно, там солідний домашній сабантуй, на який той чоловік теж має доступ. Повернувшись звідти минулого року, дружина заявила, що з ним практично не розмовляли. Цього року я подався з нею і побачив зовсім іншу картину.

Вони розмовляють, посміхаються і регочуть. Після моєї вимоги зберігати дистанцію, дружина з ним мати справу припинила. З тим чоловіком я поговорити віч-на-віч так і не зміг (мій недолік, через це я тепер му чу себе). Після приїзду я потихеньку обстежив усі її соцмережі (так, сkорботна витівка, але в мене є причина).

Він все ще заблокований, і вона з ним не спілкується. Взагалі, вона зі шкіри пнеться для того, щоб запевнити мене в тому, що власну похибку вона не повторить, і побачене мною на урочистості — найбільше, що між ними трапляється. Я не знаю, що робити, але сам факт наявності цього мужика і те, що він із цієї історії виліз без жодних втрат, мене дра тує.

Наступного року я повернуся туди і знову його побачу. Як мені бути? Нарощувати м’язи та навчатися рукопашному бою? Мені необхідно дійти якогось рішення. Інакше своїми рев нощами я зруй ную свою сім’ю.

КІНЕЦЬ.