– Євгене Олександровичу, до вас можна? – несміливо запитала секретарка Оксана свого шефа.

– Оксаночко, ти щось хочеш запитати? – здивувався чоловік.

– Так, – похиливши голову, сумно сказала Оксана. – Здається, у мене буде дитина…

– А я тут до чого? – анітрохи не зніяковівши, запитав директор.

– Ну як же ж ви ні до чого? – ахнула від обурення Оксана. – Це ж наслідки наших з вами зустрічей.

– Послухайте, Оксано Миколаївно, – перейшов на офіційний тон директор. – Не створюйте проблем на рівному місці. Я вам нічого не обіцяв. І ви знали, що зустрічаєтеся з одруженим чоловіком.

– Але… – спробувала заперечити Оксана.

– Не перебивайте, – зупинив її директор. – Ваша дитина – це ваші проблеми. Єдине, що я можу зробити для вас, так це дати вам гроші для відвідування платної лікарні.

– Я залишаю малюка, – твердо заявила Оксана.

– Ну-у-у, якщо так, і ви сподіваєтеся, що я вам допомагатиму, то це марно. Більше того, якщо ви хочете працювати на своїй посаді, то прошу з подібними заявами до мене не звертатися. Ще є питання?

– Ні, – відповіла Оксана.

–Тоді ви вільні.

Вийшовши з кабінету шефа, Оксана зовсім не виглядала засмученою.

– Все йде за планом, – усміхнулася вона. – Здається, цей недолугий старий повівся…

…Через тиждень шеф, ніби між іншим, запитав Оксану:

– Якщо потрібні вихідні, то будь-коли можете брати.

І Оксана одразу попросила тиждень відпустки. А коли вона вийшла на роботу, Євген Олександрович був упевнений, що його підлегла вирішила всі проблеми.

Тим більше, що Оксана більше не виглядала засмученою. І Євген Олександрович знову з нею був чемний і ввічливий. І навіть запропонував їй зустріч.

– Я недобре почуваюся, – відповіла Оксана.

І директор вирішив поки що дати дівчині спокій.

У компанії, яку очолював Євген Олександрович, працював його син – Павло. Поки що він обіймав посаду звичайного інженера, з перспективою зростання до керівника підприємства. Саме так планував Євген Олександрович, готуючи собі зміну.

Павло нещодавно влився у трудовий колектив. Будучи єдиним сином у сім’ї, ріс він балуваним і примхливим, а з віком завдав чимало клопоту своїм батькам.

Ще під час навчання в університеті він звик гульбанити. Тому Євген Олександрович поставив собі за мету – одружити свого сина, сподіваючись, що після весілля той стане розсудливішим.

От тільки Павло одразу ж заявив батькові, що в його плани одруження поки що не входить.

І яке ж було здивування Євгена Олександровича, коли син заявив йому, що на наступні вихідні познайомить батьків зі своєю нареченою!

…До зустрічі з нареченою сина Євген Олександрович та його дружина Марія Степанівна почали готуватися з самого ранку.

– Марійко, все має бути просто ідеально! – повчав Євген Олександрович дружину. – Накрий гарно стіл і обовʼязково приготуй качку по твоєму фірмовому рецепту.

– Та все буде добре, не хвилюйся ти так, – посміхнулась Марія Степанівна.

Ближче до обіду пролунав дзвінок у двері. Євген Олександрович з дружиною поспішили у коридор зустрічати гостей.

Чоловік відкрив двері і оторопів від побаченого. Посмішка вмить зникла з його обличчя.

– Цього не може бути, – тільки й подумав він.

Батько Павла застиг, побачивши поряд із сином свою секретарку!

Але що він міг сказати у присутність дружини?

Марії Степанівні дівчина сподобалася. І вона навіть дорікнула своєму чоловікові:

– Як же так, твій син зустрічається з твоєю підлеглою, а ти навіть не знаєш?

– У мене стільки справ на виробництві, що я нічого довкола не помічаю, – викручувався чоловік.

– Ну і коли ж ви плануєте оформити свої стосунки, – поцікавилася мати Павла.

– Ми не можемо тягнути, – взяв ініціативу у свої руки Павло. – Оксана у положенні.

Після цих слів Євген Олександрович побілів.

Поговорити з Павлом того дня батькові так і не вдалося. Він просто переживав починати розмову з сином у присутності своєї дружини.

А ось із початком робочого тижня Павла було запрошено до кабінету директора. Розмова за зачиненими дверима була гучна, і Оксана навіть не доводилося прислуховуватися.

– Павло, ти зовсім, чи що?! Вона ж використовує тебе. Невже ти не зрозумів, що вона хоче вискочити заміж не через кохання, а через твоє становище. Зазіхнула на наше багатство.

– Тату, ми любимо один одного. І жодної користі з її боку у наших стосунках немає. І взагалі, чим вона тебе не влаштовує!

– А ти впевнений, що вона носить твою дитину?

– Тату, зрештою, якщо ти так ставиш питання, то можна після народження дитини зробити тест.

– Цього мені тільки не вистачало, – подумав батько.

Зрозумівши, що ніякі аргументи тут не допоможуть, Євген Олександрович пред’явив синові ультиматум:

– Якщо ти одружишся з нею, ти не отримаєш спадщини.

– Тату, роби, що хочеш. Я не відмовлюся від своєї дитини, – закінчив розмову Павло.

Одразу після розмови із сином Євген Олександрович запросив до кабінету свою секретарку.

– Оксано, – звернувся він до неї. – Значить ви обманули мене.

– У сенсі, обманула?

– У тому сенсі, що ви далі в положенні.

– Ну, так, – підтвердила вона побоювання Євгена Олександровича.

– Як же ж вам не соромно, так чинити з моїм сином?!

– А вам не соромно кинути бідну дівчину, ще й в положенні? – насупилася Оксана.

– Оксано, я вас прошу, залиште моєго сина у спокої, і я готовий вам за це заплатити. Назвіть потрібну суму.

Висмикнувши з записника листок, Оксана написала на ньому цифри і передала листок в руки директора.

– Нічого собі, – вихопилося у Євгена Олександровича.

– Якщо ви не згодні, значить готуйтеся до весілля, – посміхнулася Оксана.

– Ні, ні, я згоден, – сказав Євген Олександрович. – Тільки в мене теж є умова, ви повинні написати заяву на звільнення і виїхати назавжди з цього міста.

– Я виконаю вашу умову, – погодилася Оксана.

Отримавши кругленьку суму, Оксана одразу написала заяву на звільнення…

…Невдовзі Павло заявив батькові, що Оксана пішла від нього.

– Ну і нічого синку, це ж на краще!

– Я намагався утримати її, але вона заявила, що зустріла іншого чоловіка, в якого закохалася з першого погляду…

– А як же ж дитина? – ахнув Євген Олександрович.

– Вона сказала, що ніякої дитини немає і не було! Це був просто жарт…

Євген Олександрович аж присів він почутого. Він взявся за голову руками і тільки тихо бурмотів:

– Як вона могла так вчинити? Як вона могла? Як…

КІНЕЦЬ.