Три роки тому ми із дружиною вирішили поїхати до Польщі за заробітки. Ми на той момент не знали, як довго не будемо на батьківщині.

Після весілля ми з Ліною жили у будинку моїх батьків. Він на п’ятдесят відсотків належить мені, а на п’ятдесят братові. Брат мій перед від’їздом вмовив мене, щоб я свою частину дому на нього переписав. -А раптом ви там назавжди залишитеся?

Та й простіше буде, якщо комунальні платежі на моє ім’я приходитимуть. Яка я різниця, що там у паперах? Ми ж рідні люди, якщо щось трапиться. Ти знай, що тут маєш будинок.

Я із його аргументами погодився, підписав папери. Моя дружина цим була незадоволена і постійно бурчала, що брат мене навколо пальця розвів. А я на неї лаявся: -Іра, не будь стер вою! Він же мій рідний брат. Ми прожили у Польщі три роки. А потім Ліна заваrітніла.

У Польщі ми жили не в найкращих умовах і не хотіли, щоб дитина там наро дилася, тож вирішили повернутися до рідних країв. Але, як виявилося, нам там були не раді. Жити ми зібралися в моїй батьківській хаті, але брат мене навіть не пустив на поріг! -Стільки працювали, могли і на будинок накопичити!

У мене також дочка наро дилася, місця немає! Ось такої підлості та обману я не очікував. Я вимушено оселилися на орендованій квартирі. Тепер дружина мене постійно дорікає тим, що вона казала мені, що так буде.

КІНЕЦЬ.