Є у мене близька подруга, з якою ми знайомі вже багато років, ще зі шкільної парти. Ми і сьогодні рідні люди, хоча й чужі насправді. Всі радощі й негаразди ми завжди ділили з нею разом, я – хрещена мама її донечки, яку дуже люблю, як свою рідну.

Хоча життя склалося так, що своїх дітей я не маю.

Ми обидві досить рано вийшли заміж, потім, на жаль, розлучилися, у кожної були якісь романи, нові відносини, якими ми ділилися один з одним. Зараз нам по 50 років.

А нещодавно у моєї подруги Ліди з’явився новий залицяльник, який молодший за неї аж на 20 років. Спочатку я не сприймала їх відносини як щось особливе, та й вона сама розповідала про свого молодого нареченого з деякою часткою гумору, я навіть всерйоз не слухала те все.

Але з часом я стала помічати, що їхні стосунки стають занадто серйозними, та й Ліда стала більш шанобливо відгукуватися про свого чоловіка, вже не дозволяючи собі жартів на його адресу, у її словах відчувалося якесь тепло до нього.

Згодом вони стали жити разом, що не подзвоню їй, вона весь час з Михайлом, навіть зустрітися особливо ніколи було нам вже тоді. Я не ображалася на подругу – думала, що це захоплення скоро пройде, адже він всього на сім років старший за її дочку.

Але коли Ліда мені повідомила, що виходить за нього заміж, чесно кажучи, я втратила дар мови, моєму здивуванню не було меж, я не розуміла, як вона могла дійти до такого.

І тут я вже не на жарт розхвилювалася. Я спробувала відмовити подругу від весілля, але вона мене й слухати не стала, казала, що я не розумію нічого. Постійно говорила, що як я можу таке казати, коли зовсім не знаю цієї людини, ніколи не бачила його.

Я дійсно не знала цієї людини, але не хотіла, щоб подругу хтось образив, ну хіба у такому шлюбі може бути хтось щасливим. Але вона тільки посміхалася і казала, що ніколи ще в житті не була щаслива, як зараз.

Я вирішила взяти в союзники свою хрещеницю, але, на мій подив, дівчинка стала на бік матері і заявила, що не хоче втручатися в її життя.

Весілля “молодята” зіграли біля моря в оточенні лише найближчих людей. Ліда мене взяла свідком на весілля.

Спочатку ми прокотилися на білосніжній яхті по великих та неймовірно красивих хвилях, а потім висадилися на маленький відокремлений пляж, де влаштували романтичний весільний пікнік. Це було схоже на казку, у моєї подруги світилися очі, а її наречений не відходив від неї ні на крок.

Не знаю, як у них складеться подальше життя, але я зараз заздрю ​​їй білою заздрістю і розумію, що вік справжнього кохання зовсім не перешкода.

Розумію, що я помилялася, що щире кохання не залежить від віку. І не варто робити поспішних висновків, адже життя таке коротке, в ньому кожна жінка має право на щастя, навіть в 50 років. А чому б і ні?

КІНЕЦЬ.