Ярослава була звичайною сільською дівчиною з ясними очима та тихим сміхом, яка вела скромне життя, допомагаючи своїм батькам у господарстві. Її будні здавалися передбачуваними, доки до них не увірвався Вадим – завидний наречений та справжній красень із сусідського села.

Коли Вадим почав доглядати Ярославу, це стало справжньою подією в селі. Він приїжджав до неї на своєму коні і завжди приносив подарунки. Але незабаром почали ходити чутки про те, що Вадим робить це через спір :

він нібито посперечався з друзями, що зможе завоювати серце будь-якої дівчини. “Ти чув, що кажуть люди?” — спитала Ярослава його одного разу, коли вони гуляли лугом.

“Що ти доглядаєш мене через якийсь дурний спір.” Вадим зупинився і глянув на неї поглядом, сповненим здивування та образи. “Я нічого про це не чув. Це неправда.

Я доглядаю тебе, тому що ти особлива.” Щоб довести чистоту своїх намірів, Вадим зібрав усіх місцевих мешканців на площі та відкрито оголосив: “Я хочу, щоб усі знали, що я люблю Ярославу не через вигаданий спір, а тому що вона дивовижна дівчина.

Я прошу її руки в її сім’ї не через безглузду ставку, а через щирі почуття.” Ці слова вразили всіх.

Ярослава, що стояла поряд з Вадимом, подивилася на нього з новою повагою та вдячністю. Її сім’я, побачивши щирість у його очах, дала свою згоду.

Незабаром вони зіграли весілля, яке стало одним із найбільших пам’яток в історії села. Ярослава і Вадим жили довго і щасливо, доводячи всім, що кохання буває і в реальному житті, і що справжні почуття завжди перемагають плітки та забобони.

КІНЕЦЬ.