Ми з чоловіком, Антоном, одружені вже п’ятнадцять років. Живемо в успадкованій від бабусі двокімнатній квартирі. У нас двоє дітей зростають. Пора вже подумати про їхнє майбутнє. Мені з роботою пощастило. Я в пристойній конторі знайшла роботу з гарною зарплатою, та й підробіток у мережі знайшла.

А ось у чоловіка із роботою проблеми. Завод, на якому він працював, зачинився. У нашому містечку працювати можна влаштуватися лише по великому блату. Антон влаштувався працювати таксистом, але який заробіток може бути у таксиста у місті, яке з кінця в кінець можна пройти пішки за тридцять хвилин? Мізер. І я знайшла йому іншу роботу. У далекому місті, вахтовим методом. Місяць там, місяць удома.

Заробіток пристойний та стабільний. Десять перших днів на чужині чоловік дзвонив мені щовечора. Про роботу казав, що тяжко. Але не на це він скаржився, а на нудне дозвілля. Потім почав дзвонити рідше. А перед приїздом зателефонував і попередив, що не треба зустрічати… У день його приїзду я допізна засиділася на роботі.

Прийшла коли діти вже спали, а чоловік чекав на мене сидячи на кухні. — Що трапилося? Чому ти такий бука? — Запитала я, коли спробувала його обійняти, а він відсторонився. – Я там зустрів жінку. Вона також приїхала на заробітки. І її, як і нас із тобою, нічого з чоловіком не пов’язує, – заявив він мені.

— Навіть діти не пов’язують? — До мене не відразу дійшло, про що він говорить. — Вона гарна людина! — продовжував тупо твердити Антон. Залишати у своїй квартирі зрадника я не могла, і попросила залишити мою житлоплощу. — Хоч до друзів іди, хоч до своєї біжи! – сказала я йому.

Я впевнена, дізнавшись краще своє «кохання», Антон прибіжить назад. Ну, а мені що далі робити? Зрозуміти ы пробачити? Не зможу. Відпустити на всі чотири боки? Але ж це ганьба не тільки йому, а й мені. Відправила заробити, а він там знайшов собі іншу. Сором і ганьба! Не знаю, як бути?

КІНЕЦЬ.