– Яно, тобі що, життя спокійне набридло? – від злості Андрій пожирав дружину очима і гидливо морщився. – Негайно поверни мені мій телефон! Я тобі не дозволяв у ньому копатися!

Її чоловік щойно вийшов з ванної кімнати й гордо стояв навпроти, явно красуючись своєю шикарною фігурою – вузькими стегнами, обгорнутими м’яким махровим рушником і широкими плечима з потужною грудною клітиною.

Колишній плавець, кандидат у майстри спорту, він був в інституті кумиром усього курсу.

Дівчата зітхали про сильного і рослого красеня, а хлопці заздрили його популярності та набивались у друзі. Не всі, звісно, ​​але більшість.

Чому Андрій вибрав її, худу сіру мишку, Яна навіть замислюватися не хотіла, настільки була вражена цим подарунком долі.

– Ти чуєш, що я тобі говорю? – Андрій підійшов до Яни майже впритул і вихопив із безвольно повислих рук свій телефон.

– Я почула звук повідомлення, думала, що це терміново, з роботи, – пробурмотіла дівчина. – А тут таке…

– Що?! – гаркнув чоловік. – Це не твоя справа! У мене може бути особисте життя, і воно тебе не стосується! Радуйся, що я тебе й досі не покинув!

– Ти живеш за моєю спиною і горя не знаєш, тістечка від неробства печеш! Як сир у маслі катаєшся! Ось і далі своїм куховарством займайся і не пхни носа не у свою справу!

– Андрію, не кричи на мене, – з несподіваною твердістю глухо сказала Яна. – Просто поясни, що в тебе в цьому месенджері коїться.

– Купа гарненьких дівах у підписниках, і майже з кожною ти домовляєшся про зустріч! Ти забув, що вже одружений п’ять років?

Андрій здивувався. Раніше Яна з ним так ніколи не розмовляла. Тиха, безвільна істота, натуральна амеба, що хочеш з нею, те й роби.

Все прощала, у рота заглядала, будь-яке слово на льоту хапала, а тут раптом чинити опір надумала! І він вирішив її провчити, щоб іншого разу не кортіло в його телефон заглядати.

– Яна, це зовсім не те, про що ти думаєш, – зітхнув він. – Але я тобі дам час виправитись. Сьогодні все наше управління вирушає в круїз на теплоході.

– Я спочатку, дурень, відмовився, хотів побути вдома разом з тобою, а ти он який скандал закотила. Тож я зараз зателефоную секретарці директора, вона все втрясе і гудбай, люба.

– Увечері в неділю зустрічай! Сподіваюся, до цього часу хоч трохи порозумнішаєш.

Андрій схопив заздалегідь зібрану дорожню сумку і голосно грюкнув дверима. Його розпирала радість, що ледве стримувалась.

Як-не-як, останнє слово залишилося за ним. І волю відвоювати вдалося, і дружину винною зробив. Чудово!

Яна не могла повірити у те, що відбувається. Занадто багато їй відкрилося цього раннього суботнього ранку.

Фотографії напівоголених, губатих дівчат у телефоні чоловіка не давали спокою і, щоб відірватися, вона набрала номер подруги.

– Катю, приїжджай до мене, – жалібно простягла Яна, заливаючись сльозами. – Мені погано, Андрій ніби збожеволів, не знаю, що тепер робити…

– Я з Оленкою приїду, вона давно до тебе рвалася, та я відмовляла, – відповіла подруга. – Тепер є привід для зустрічі… Щоправда, не дуже добрий.

На обід подруги зібралися разом. Попили на кухні чаю з привезеним невеликим тортиком і майже відразу перейшли у вітальню для розмови.

– Яна, ти маєш огидний вигляд, візьми себе в руки! – Катерина похитала головою. – Скільки років я тебе знаю, ти ніколи не падала духом, що зараз відбувається?

– Дівчатка, Андрій мені зраджує, причому давно і, мабуть, часто, – у Яни все попливло перед очима. – У нього в телефоні там таке, що й сказати вам про це соромно…

– А ти й не кажи, – заспокоїла Олена. – Я про це давно знаю, у мене знайома разом із твоїм на заводі працює, багато чого цікавого розповідала. Хотіла до тебе приїхати з цими новинами, та мене Катя не пустила.

– Я думала, що не варто розбивати сім’ю, – пояснила Катерина. – А все одно, так вийшло. З гарними та забезпеченими чоловіками вистачає клопоту, до них багато молоденьких дівчат залицяються.

Подруги просиділи разом до пізнього вечора і хоч, здавалося, обговорили все на світі, до спільного рішення так і не дійшли.

Яна, провівши дівчат до заздалегідь викликаного таксі, сіла на лавку біля під’їзду і схопилася за голову.

Їй було важко дихати, повітря катастрофічно не вистачало. Залишилося лише подзвонити батькам, чого їй, зі зрозумілих причин, робити зовсім не хотілося.

– А ми ж попереджали тебе, – знову звично почала читати нотацію мати. – Не підходить тобі Андрій, він зовсім з іншого світу.

– Весь такий випещений і доглянутий, ти поряд з ним виглядаєш домробітницею.

– Невже не можеш поставити його на місце? – дивувався батько. – Ми зі свого боку все для тебе зробили. Навіть квартиру купили, щоб ти у студентському гуртожитку не жила, останні гроші віддали!

– Тепер, виходить, і твої справи любовні вирішувати повинні?! – підтакувала батькові мати. – Ну ні, розбирайся сама зі своїм дорогим чоловіком, який до нас за весь час жодного разу не зволив у гості приїхати.

Яна мовчки натиснула кнопку закінчення розмови. В очах то темніло, то розсипалися бризки з іскор.

– Ой, привіт, Яно! Що, повітрям подихати вийшла? Можна сісти поряд? – ніби здалеку долинув до неї голос Івана, сусіда по сходовій клітці, що працює разом з Андрієм на одному виробництві.

– А чому ти не поїхав на теплоході? Кажуть все керівництво собі відпочинок на воді влаштувало…

– Я… Не знаю… А що сталося? – раптово напружився чоловік. – Де Андрій? І чому ти тут сама сидиш? Вже так пізно.

Але розповісти їй про те, що ніякого теплохода не було і немає, він не встиг. Яна завалилася йому на плече і знепритомніла.

Попереду на неї чекала лікарня, втрата малюка, потім скандальне розставання з чоловіком і серйозна сварка з батьками. Вони, як покарання, наполягли на продажу квартири.

Минув рік…

…Яна сиділа на кухні, обхопивши кухоль з чаєм двома руками, і з задоволенням сьорбала ароматний напій. Іван сів поруч, обережно торкаючись її плеча.

– Знаєш, – тихо почала Яна, – я ніколи не думала, що зможу відчути себе такою вільною. І спокійною…

– Ти заслуговуєш на це, – м’яко відповів Іван. – Я радий, що все так склалося.

– Знаєш, – сказала Яна, притискаючись до його плеча, – я так довго жила в страху та невпевненості. А тепер… тепер я почуваюся живою.

– Ти завжди була жива, – усміхнувся Іван. – Просто не дозволяла собі це показати.

…Через місяць Яна отримала документи про розлучення. Вона не святкувала цю подію, але всередині, немов камінь із душі впав.

– Може, час розпочати нове життя? – запропонував Іван одного вечора.

– Наприклад? – Підійняла брови Яна.

– Наприклад, відкрити свою справу. Ти завжди казала, що мрієш про власну кондитерську.

Яна розсміялася:

– З чого ти взяв?

– Ти весь час розповідаєш про нові рецепти, коли ми готуємо разом.

Батьки, побачивши, як змінилася Яна, почали потихеньку відтавати.

– Знаєш, – сказала мама під час одного з дзвінків, – Може, ми були надто суворі до тебе… І ще, насправді ми не продали твою квартиру. Налякали тебе хотіли – процес такий виховний…

– Мамо, – зітхнула Яна, – господи… Яка ж нісенітниця! Хоча це вже не має жодного значення.

З Іваном вони не поспішали зі шлюбом. Просто жили разом, будували плани, підтримували одне одного.

… Якось увечері, коли Яна готувала вечерю, Іван зайшов на кухню з маленькою коробочкою в руках.

– Що це? – Усміхнулася вона.

Він опустився на коліно:

– Я знаю, що ти не любиш поспіху. Але я не можу більше чекати. Яна, ти станеш моєю дружиною? Не тому, що так треба, а тому, що я не уявляю життя без тебе.

Яна завмерла, а потім кинулася до нього:

– Так! Звісно, ​​так!

Їхнє весілля було саме таким, яким вони хотіли – без пафосу, але сповненого щирих почуттів. На ньому були лише близькі люди, ті, хто справді тішився за них.

…Андрій іноді з’являвся у їхньому житті – у соцмережах, на спільних заходах. Але тепер Яні було байдуже.

У неї було своє життя, наповнене змістом і любов’ю. Без підглядання в телефон партнера. Тому що ні за чим…

А кондитерська? Вона відчинилася за пів року. І люди говорили, що в її тістечках є особливий інгредієнт – щастя, бо такі вони були – надзвичайно смачні!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.