Яна з чоловіком вечеряли на кухні.

– Я в душ, і спати, бо завтра рано вставати, – сказав Андрій до дружини, після вечері.

– А я тим часом посуд помию, – усміхнулася Яна. Андрій вийшов з кухні, і через декілька хвилин у ванній зашуміла вода. Яна тільки встала підійти до раковини, як раптом пролунав сигнал телефону, повідомляючи про нове повідомлення. Яна повернулася і побачила на столі телефон Андрія.

– Хто це так пізно пише? Можливо з роботи, щось термінове! – подумала жінка, і взяла телефон чоловіка. Яна відкрила повідомлення, прочитала його і…ахнула від побаченого.

– Яно, тобі що, життя спокійне набридло? – від злості Андрій невдоволено дивився на дружину.

– Негайно поверни мені мій телефон! Я тобі не дозволяв у ньому копатися!

Її чоловік щойно вийшов з ванної кімнати і гордо стояв навпроти, явно красуючись своєю шикарною фігурою – вузькими стегнами, обгорнутими м’яким махровим рушником і широкими плечима з потужною грудною кліткою. Колишній плавець, кандидат у майстри спорту, він був в інституті кумиром усього курсу.

Дівчата зітхали за таким красенем, а хлопці заздрили його популярності та напрошувалися у друзі. Не всі, звісно, ​​але більшість. Чому Андрій вибрав її, худеньку непоказну дівчинку, Яна навіть замислюватися не хотіла, настільки була вражена цим подарунком долі.

– Ти чуєш, що я тобі говорю? – Андрій підійшов до Яни майже впритул і вихопив із безвольно повислих рук свій телефон.

– Я почула звук повідомлення, думала, що це терміново, з роботи, – пробурмотіла дівчина.

– А тут таке…

– Що?! – вигукнув чоловік.

– Це не твоя справа! У мене може бути особисте життя, і воно тебе не стосується! Радій, що я тебе й досі не покинув! Ти живеш за моєю спиною і горя не знаєш, тістечка он від неробства печеш! Як сир у маслі катаєшся! Ось і далі своїм куховарством займайся і не в свою справу носа не пхай!

– Андрію, не сварись на мене, – з несподіваною твердістю сказала Яна. – Просто поясни, що в тебе в цьому месенджері коїться. Купа гарненьких жінок у підписниках і майже з кожною ти домовляєшся про зустріч. Ти забув, що вже одружений п’ять років?

Андрій здивувався. Раніше Яна з ним так ніколи не розмовляла. Тиха, безхарактерна, що хочеш з нею те й роби. Все прощала, у рот дивилася, будь-яке слово на льоту хапала, а тут раптом сперечатися надумала! І він вирішив її провчити, щоб інший раз не кортіло в його телефон заглядати.

– Яна, це зовсім не те, про що ти думаєш, – зітхнув він. – Але я тобі дам час виправитись. Сьогодні все наше управління вирушає на корпоратив. Я спочатку, відмовився, хотів побути вдома разом з тобою, а ти он яку сварку влаштувала. Тож я зараз зателефоную секретарці директора, вона все втрясе і гуд бай, люба. Увечері в неділю зустрічай! Сподіваюся, до цього часу хоч трохи порозумнішаєш.

Андрій схопив заздалегідь зібрану дорожню сумку і голосно гримнув дверима. Його розпирала радість, що ледве стримувалась. Як-не-як, останнє слово залишилося за ним. І свободу отримати вдалося, і дружину винною зробив. Чудово!

Яна не могла повірити у те, що відбувається. Занадто багато їй відкрилося цього раннього суботнього ранку. Фотографії губастих дівчат у телефоні чоловіка не давали спокою і, щоб відволіктися, вона набрала номер подруги.

– Катю, приїжджай до мене, – жалібно простягла Яна, заливаючись сльозами. – Мені погано, Андрій ніби не в собі, не знаю, що тепер робити…

– Я з Оленою приїду, вона давно до тебе хотіла, та я відмовляла, – відповіла подруга. – Тепер є привід для зустрічі… Щоправда, не дуже добрий.

На обід подруги зібралися разом. Попили на кухні чаю з привезеним невеликим тортиком і майже відразу перейшли у вітальню для розмови.

– Яна, ти виглядаєш погано, візьми себе в руки, – Катерина похитала головою. – Скільки років тебе знаю, ти ніколи не падала духом, що зараз відбувається?

– Дівчатка, Андрій мені зраджує, причому давно і, мабуть, часто, – у Яни все попливло перед очима. – У нього в телефоні там таке, що й сказати вам про це соромно…

– А ти й не кажи, – заспокоїла Олена. – Я про це давно знаю, у мене знайома разом із твоїм на заводі працює, багато чого цікавого розповідала. Хотіла до тебе приїхати з цими новинами, та мене Катя не пустила.

– Я думала, що не варто руйнувати сім’ю, – пояснила Катерина. – А все одно, ось що вийшло. З гарними та забезпеченими чоловіками вистачає клопоту.

Подруги просиділи разом до пізнього вечора і хоч, здавалося, обговорили все на світі, до спільного рішення так і не дійшли. Яна, провівши дівчат до заздалегідь викликаного таксі, сіла на лавку біля під’їзду і схопилася за голову. Їй було важко дихати, повітря не вистачало. Залишилося лише подзвонити батькам, чого їй, зі зрозумілих причин робити зовсім не хотілося.

– А ми ж попереджали тебе, – знову звично почала читати нотацію мати. – Не підходить тобі Андрій, він зовсім з іншого світу. Весь такий випещений і доглянутий, ти поряд з ним виглядаєш хатньою робітницею.

– Невже не можеш поставити його на місце? – дивувався батько. – Ми зі свого боку все для тебе зробили. Навіть квартиру купили, щоб ти у студентському гуртожитку не жила, останні гроші віддали!

– Тепер, виходить, і твої справи любовні вирішувати повинні?! – вторила батькові мати. – Ну ні, розбирайся сама зі своїм дорогим чоловіком, який до нас за весь час жодного разу не зміг у гості приїхати.

Яна мовчки натиснула кнопку закінчення розмови. В очах то темніло, то розсипалися бризки з іскор.

– Ой, привіт, Яно! Що, повітрям подихати вийшла? Можна сісти поряд? — ніби здалеку долинув до неї голос Івана, сусіда по сходовій клітці, що працює разом з Андрієм на одному виробництві.

– А чому ти не поїхав на корпоратив? Кажуть все керівництво собі відпочинок влаштувало…

– Я… Не знаю… А що сталося? – раптово напружився чоловік. – Де Андрій? І чому ти тут сама сидиш? Вже так пізно.

Але розповісти їй про те, що ніякого корпоративу не було, він не встиг. Яна завалилася йому на плече. Попереду на неї чекала лікарняна палата, і втрата…дитини, потім розлучення з чоловіком і серйозна сварка з батьками, які її покарали настоявши на продажу квартири.

Минув рік…

…Яна сиділа на кухні, обхопивши чашку з чаєм двома руками, із задоволенням сьорбаючи ароматний напій. Іван сів поруч, обережно торкаючись її плеча.

– Знаєш, – тихо почала Яна, – я ніколи не думала, що зможу відчути себе такою вільною. І спокійною…

– Ти заслуговуєш на це, – м’яко відповів Іван. – І знаєш що? Я радий, що все так склалося.

– Знаєш, – сказала Яна, притискаючись до його плеча. – Я так довго жила в страху та невпевненості. А тепер… тепер я почуваюся живою.

– Ти завжди була жива, – усміхнувся Іван. – Просто не дозволяла собі це показати.

…Через місяць Яна отримала документи про розлучення. Вона не святкувала цю подію, але всередині немов камінь із душі впав.

– Може, час розпочати нове життя? – запропонував Іван одного вечора.

– Наприклад? – підняла брови Яна.

– Наприклад, відкрити свою справу. Ти завжди казала, що мрієш про власну кондитерську.

Яна розсміялася:

– З яого ти взяв?

– Ти весь час розповідаєш про нові рецепти, коли ми готуємо разом.

Батьки, побачивши, як змінилася Яна, почали потихеньку розтавати.

– Знаєш, – сказала мама під час одного з дзвінків, – Може, ми були надто суворі до тебе… І ще, насправді ми не продали твою квартиру. Налякали тебе. Процес такий виховний…

– Мамо, – зітхнула Яна, – Господи… Яка не розумна ідея! Хоча це вже не має жодного значення.

З Іваном вони не поспішали із шлюбом. Просто жили разом, будували плани, підтримували одне одного.

… Якось увечері, коли Яна готувала вечерю, Іван зайшов на кухню з маленькою коробочкою в руках.

– Що це? – усміхнулася вона.

Він опустився на коліно:

– Я знаю, що ти не любиш поспіху. Але я не можу більше чекати. Яна, ти станеш моєю дружиною? Не тому, що так треба, а тому, що я не уявляю життя без тебе.

Яна застигла, а потім кинулася до нього:

– Так! Звісно, ​​так!

Їхнє весілля було саме таким, яким вони хотіли — без пафосу, але сповненого щирих почуттів. На ньому були лише близькі люди, ті, хто справді тішився за них.

…Андрій іноді з’являвся у їхньому житті — у соцмережах, на спільних заходах. Але тепер Яні було байдуже. Вона мала своє життя, наповнене змістом і любов’ю.

А кондитерська? Вона відкрилася за півроку. І люди говорили, що в її тістечках є особливий інгредієнт — щастя, такі вони надзвичайно смачні.