— Мамо, я не лізтиму у твої стосунки з Настею! Просто не лізь до неї й все! – Попросив Діма свою матір, коли приїхав привезти батьку ліки.

— Знаєш, любий мій, це не тобі вирішувати! Твоя Настя – хамка! І поки вона не виявлятиме до мене належної поваги – я не кину спроб її перевиховати, якщо її батьки не змогли цього зробити за всі двадцять п’ять років! – заявила Маргарита Олексіївна сину.

— Та вона нормальна, не розумію, що ти так на неї заїлася взагалі? Вона хороша господиня, роботяща, ми з нею навіть не лаємося, намагаємося завжди знайти мирне рішення в різних ситуаціях! А ти ні з того ні з сього заїлася на неї! Що вона тобі зробила?

— А ти не знаєш? – Здивувалася мати.
— Та вона сама гадки не має, чого ти до неї так чіпляєшся постійно!

– Ось як? То я тобі розповім! Ця вискочка всі наші зустрічі перед вашим весіллям носом крутила, ніколи мене не слухала, завжди все робить навпаки, не так, як треба! Та вона спеціально мене два роки із себе виводила! – З кожним словом все голосніше і голосніше говорила Маргарита Олексіївна.

– Рито! – Почувся голос батька Діми зі спальні. – Рито!
– Що таке, Сашко? Тобі щось принести? – Заглянула в кімнату його дружина.

– Ні! Я тільки хочу попросити тебе не кричати! І не клювати мізки Дімці! Не лізь до них, будь ласка! Нехай молодята живуть своїм життям! – попросив Олександр Данилович дружину.

— І ти вважаєш, що я таку неповагу повинна просто так спустити цій хамці з рук? – обурилася вона.
— Та я просто прошу тебе не лізти у сім’ю сина! І все!

– Яку сім’ю ще? Вони одружені лише рік! Рік! Вони ще не сім’я! – доводила жінка чоловіку. – А ти… Якщо будеш мені зараз тут палиці в колеса вставляти й заступатись за цю Настю, то я тобі поламаю другу ногу! Зрозумів? І тоді вже тобі не допоможуть навіть знеболювальні, які Діма привіз! – пригрозила вона.

Поки Маргарита Олексіївна виховувала чоловіка, Діма вирішив під шумок не прощаючись піти. Бо розумів, що мати не відпустить його зараз просто так, і йому самому доведеться пити пігулки від головного болю.

— Ось… Втік! – крикнула вона, коли почула звук замкнутого замку.
— Хай іде, люба! Не треба на нього все це завантажувати! Хай сам займається своєю родиною! – Попросив її Олександр Данилович.

— Ти так кажеш тільки тому, що повівся на її гарненьку мордочку, так само як і Діма! А я її наскрізь бачу! Вона ще багато поганого наробить і нам, і нашому хлопчику! – Не поступалася вона.

– Та як?
– Ой, не знаю, Сашко, не знаю! Але достеменно з’ясую це! – Залізно вирішила для себе Маргарита Олексіївна.

Діма приїхав додому від батьків пізно, він ще по дорозі заїжджав у продуктовий магазин взяти додому продукти, список яких надіслала йому дружина.

– Привіт, кохана! – Поцілував він її, коли увійшов на кухню з пакетом, а Настя сиділа там з ноутбуком за столом, щось друкувала.
– О! Привіт! – Зраділа вона приходу чоловіка.

Вона була така захоплена чимось у комп’ютері, що не почула навіть, як він увійшов додому, тільки поцілунок у щоку її повернув у світ реальності.

– Що робиш? – Запитав Діма.

– Та на завтра готую план для стажистів! Нове завдання від начальства сьогодні надійшло, а на роботі не встигла зробити… — трохи розсіяно відповіла вона. – Ти чого так довго сьогодні? До батьків заїжджав знову?

– Так, заїжджав… — сумно відповів Діма дружині.
– А що з настроєм? Як батько? Йому милиці прийшли?

– Милиці? Немає поки що. Завтра кур’єр доставить! А в іншому він, мабуть, нормально. Тільки біситься трохи, що безпорадний став, не любить сидіти без діла.

— Ну, по нозі це помітно! – Злегка посміхнулася Настя.
— Ага… — зітхнув Діма.

— Так, а з тобою що? – Не розуміла вона. – Що з твоїм настроєм? За батька переживаєш? Щось на роботі?
— Та ні… Мама мізки знову викльовує! – відповів він.
— Знову з приводу мене? – Підводячи брову, запитала Настя.

– Ага! Почала сьогодні про якесь там виховання, пошану мені заливати! Добре батько її відволік – я втік! А то я, напевно, ще б вислуховував її крики та голосіння! – Невесело посміхнувся він.

— Ти, звісно, вибач, Діма… Але я більше з нею бачитися взагалі не хочу! Ні бачитись, ні розмовляти! Особливо після того, як вона востаннє скандал влаштувала на рівному місці… Це було вже занадто! Розумію, що може бути якась ворожість, ну я просто могла їй не сподобатися, але щоб так…

— Та можеш мені нічого не пояснювати, я ж там був! – Згадав він. – Я сьогодні її знову попросив більше до тебе не лізти, але щось мені підказує, що це не спрацює…

— Значить, головне, нам з нею не перетинатись ніде, от і все! – Зробила висновок Настя.

– Головне, щоби вона сюди без попередження не прийшла! Ось що головне!
– А вона може?
– Не сумнівайся! Але треба просто, щоб я тоді був удома!

— Слухай, може, взагалі переїдемо в інше місто? У тебе на роботі є система переводу в інші області?

– Може по що не будемо так поспішати? Може, мама побіситься і заспокоїться?
– Хотілося б, звичайно! Але якщо що, то краще бути готовими до такого варіанту…

Приблизно рік Насті вдавалося уникати зустрічей зі свекрухою, іноді вона навіть зустрічала її на вулиці та просто переходила на інший бік, аби взагалі ніяк із нею не перетинатися. Але Маргарита Олексіївна не залишала спроби поговорити з нею, зустрітися.

Бувало навіть таке, що вона просто без попередження приїжджала до Насті та Діми додому, але Насті щастило у такі дні, вона працювала. А ось Діма вислуховував багато нового про свою дружину, лаявся з матір’ю, потім з нею не спілкувався якийсь час, навіть закидав її номер телефону в «чорний список», щоб уникнути продовження.

Але він продовжував спілкуватися з батьком, і той його вмовляв пробачити матір. Казав, що вона просто стала такою самою, як і її свекруха, мати Олександра Даниловича, хоча раніше сама з нею воювала постійно.

І Олександр Данилович теж у якийсь момент перестав спілкуватися зі своєю матір’ю, тільки ось потім, коли її не стало, дуже шкодував багато про що.

І під впливом батька Діма знову починав спілкуватися з матір’ю, поступово, потроху, але починав.

Коли Маргарита Олексіївна запросила сина з дружиною на свій день народження, Діма поїхав один, бо вони обоє передчували поганий кінець вечора, якщо Настя там з’явиться, і не ризикували. Настя тільки витягла номер телефону свекрухи з «чорного списку», щоб привітати, просто по-людськи, а потім знову помістила її туди на постійне місце проживання.

Але приїзд одного сина, без дружини, дуже розлютив Маргариту Олексіївну, мабуть, ще більше, ніж, якби вона приїхала.

Буквально за тиждень після свята у Насті розпочалася відпустка. Вона в цей час почала розмальовувати стіну будинку саме в тій кімнаті, де вони хотіли зробити дитячу. Вони з Дімою дуже хотіли велику сім’ю і намагалися завести першу дитину, бо всі обставини зараз для цього складалися просто ідеально.

На роботах у кожного було все стабільно, був вільний час, грошей вистачало на все і навіть залишалося найчастіше наприкінці місяця. Те, що залишалося, вони відкладали про всяк випадок.

А коли з’явиться дитина – цей випадок не змусить довго чекати, розуміли вони. Тому краще підготуватися заздалегідь.

І саме цієї самої відпустки Маргарита Олексіївна знову навідалася до квартири свого сина та його дружини без запрошення та попередження. Настя в цей час збиралася йти в магазин і тільки відчинила вхідні двері, як виявила на майданчику свекруху, яка тяглася до дзвінка.

— ООО… — здивувалася дівчина. – Маргарита Олексіївно? Вітаю…
— І довго ви з Дімою ховатиметеся від мене? – одразу розпочала свої нападки жінка.

— Не розумію вас… Ми ні від кого не ховаємось!
— Та що ти розповідаєш мені! – Вона зробила крок у бік дверей.

І Настя, щоб та не збила її з ніг, зробила кілька кроків назад у квартиру.

— Я вже стільки часу дзвоню тобі, пишу, приходжу до вас і нічого! Додзвонитися тобі неможливо, на повідомлення ти мені не відповідаєш, а останнім часом вони навіть відправлятися перестали! І як не прийду до вас, Діма завжди каже, що тебе нема! То що за ігри такі? – Напирала вона на Настю.

— Немає ігор, Маргарита Олексіївно… Просто я не хочу з вами сваритися, а інакше наші з вами розмови ніколи не закінчуються…

– А знаєш чому? Та тому що ти й гадки не маєш, як іде ієрархія в нашій родині! Ти вступила в неї і навіть не спромоглася все це з’ясувати, щоб правильно поводитися зі мною!

– Ієрархія? У сім’ї? Що? Про що ви взагалі кажете? – насупилась Настя, слухаючи чергове марення своєї свекрухи.

– Та все про те саме! Я твоя свекруха, мати твого чоловіка, і ти повинна…
– Стоп! Маргарита Олексіївно, я нікому нічого не повинна! Не треба, будь ласка, мене напихати знову вашими фантазіями! – перервала її Настя.

— Та що ти кажеш? Фантазіями? Та моя свекруха б давно тебе зі сходів спустила, якби жива була б! – Крикнула жінка.

— Я вам дуже співчуваю, що вам усе це довелося пережити! Але я тут до чого? Навіщо ви хочете повторення історії? Просто відірватися за те, як морально катували вас, чи що?

— Як ти смієш мені хамити? – закричала Маргарита Олексіївна. – Я казала Дімі, що ти не підходиш для нашої родини! Що тебе треба перевиховувати, коли твої батьки не займалися тобою зовсім, а він…

— Ви, будь ласка, підбирайте вирази…
— А то що? Головною себе тут уявила? – посміхалася свекруха. – Та ти тут сидиш на шиї мого сина і ще намагаєшся мені суперечити? Нахабна, мерзенна дівка! – З усією ненавистю до всього роду людського вигукнула вона останню фразу.

Настя як могла намагалася тримати себе в руках, вона взагалі була неконфліктною людиною, але слова про її батьків, потім образи починали розхитувати її стриманість.

— Ще хоч слово скажете на мене в моєму будинку, і навіть ваш син вам ніяк вже не допоможе! – стискаючи від злості кулаки, сказала Настя.

— У твоєму будинку? А чи не багато ти на себе береш, люба? Це квартира мого сина, а ти його дружина, все одно що тумбочка, що говорить! Ти маєш робити те, що тобі скажуть, а не…

І тут Настя не втрималася і штовхнула свекруху в груди. Та спіткнулася об поріг, але на ногах встояла.

– Рот свій закрий, я тобі сказала! – Спокійно сказала Настя.
– Ах ти… – Маргарита Олексіївна кинулася на невістку, виставивши обидві руки вперед.

Вона вчепилася їй у горло і почала душити.

Настя ж, оскільки не спромоглася відірвати руки свекрухи від своєї шиї, навалилася на Маргариту Олексіївну всім тілом і неслабо так вдарила її спиною об стіну в під’їзді.

У цей момент із ліфтової вийшов Діма. Він йшов у навушниках, із квітами для дружини в руках, обличчя просто світилося гарним настроєм. Але тут він побачив картину, яка просто перекреслила весь настрій.

Його мати та дружина вчепилися одна в одну на майданчику перед дверима і вели боротьбу, в якій вигравала свекруха, мабуть, тому що це не перша її бійка, а Настя в цій справі була новачком.

Він жбурнув квіти убік і блискавично кинувся рознімати жінок. Сам при цьому отримав три немаленькі подряпини на обличчі, причому з різних боків. Але йому вдалося їх розняти.

— Ви вже зовсім з дуба впали? – Закричав він, розвівши жінок у різні боки та виставивши в сторони руки, щоб утримати, якщо хтось знову почне напад.

– Діма, якщо вона ще хоч раз до нас прийде, я просто не знаю, що з нею зроблю! – Розлючено відповіла йому дружина.
– Та що ти зробиш? Я тебе примушу на колінах переді мною повзати.

– Заткнулися обидві! – закричав Діма. – Настя, зайди у квартиру! Швидко!
– Але…
– Я сказав: зайди! – Не дав він дружині заперечити.

Вона послухалася чоловіка, зайшла і зачинила двері.

— Я скільки разів тебе просив не лізти до моєї родини? Не лізти до моєї дружини, мамо?! – зло спитав він мати.
— Дімо, ти не розумієш… Це вона…

– Що вона?! Це вона прийшла до тебе додому?
– Ні, але це вона почала бійку!

— Та Настя ніколи б такого не почала, звичайно, якщо її не спровокувати, а ти в нас у цьому майстер, мамо! Я гадки не маю, як батько з тобою вже майже тридцять років прожив! Ти нестерпна людина!
— Синку…

– Я не закінчив! – обірвав він її на півслові. – Якщо ти ще хоч раз прийдеш до нас додому, сюди… Або десь підійдеш хоч на два метри до Насті… Не раджу я тобі цього робити загалом! Ти мене зрозуміла?
– Я не збираюся…

— Якщо ти мене зараз не зрозуміла, то можеш забути взагалі, що в тебе є син! Я не дозволю тобі зіпсувати моє життя та мою родину! А якщо ти хочеш хоча б зі мною спілкуватися, то просто послухай моєї поради та більше не з’являйся тут! Якщо ж ти знову почнеш себе так поводити, мамо, то ми з Настею просто поїдемо з міста, і ти ні мене, ні своїх майбутніх онуків більше ніколи не побачиш! – попередив її син.

А одразу після цих слів він зайшов у квартиру.

А Маргарита Олексіївна ще близько десяти хвилин стояла там перед дверима та осмислювала почуті від сина погрози, думала, вірити їм чи ні…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?