Лариса категорично не розуміла свекруху, яка жила скромно і звикла себе обмежувати у всьому, особливо, коли це стосувалося її сім’ї.

– Твоя мати забула смак м’яса і невідомо, коли востаннє оновлювала гардероб, – говорила вона чоловікові Олексію. – Невже вона не хоче пожити для себе і нам допомогти?

– Мама завжди ставила на перше місце матеріальні цінності, – відповів він стомлено.

Літня жінка здавала в оренду дві квартири, одну свою, другу – що залишилася від бабусі, а сама жила на дачі в дуже скромних умовах.

– Я за дбайливе ставлення до життя, – не розуміла Лариса. – Але сама Ніна Петрівна живе практично в сарайчику, ми тулимося з моїми батьками, а вона все ховає на депозити!

– Якщо вона шкодує гроші для нас, економить на собі, то навіщо тоді взагалі ці заробітки?

– Це дається взнаки жебраче дитинство в період 90-х, – виправдовувався Олексій. – Вона панічно боїться ризику нестачі грошей, от і поводиться, як хом’як.

Особливо сильно Лариса дратувалася від приїзду в гості до свекрухи, яка заощаджувала навіть на частуваннях дітям та онуку.

Вона завжди купувала бюджетне печиво, кілька разів заварювала один пакетик чаю і лаяла сина з невісткою за марнотратство.

Вони ніколи не приїжджали з порожніми руками, намагаючись порадувати матір, але особливої радості з її боку не було.

– Ситуація у світі не стабільна і невідомо, що завтра може статися, а ви гроші на всяку нісенітницю витрачаєте, – бурчала вона, дивлячись на привезений торт, цукерки та фрукти.

– Якщо трапиться глобальний жах, тоді вже не буде сенсу перейматися заощадженнями, – міркувала Лариса.

– Тим більше, ми не дозволяємо собі постійно харчуватися в ресторанах і їздити на заморські курорти. Але елементарні потреби вгамовувати потрібно і хоча б від чогось отримувати радість.

Ніна такої філософії не приймала, бурчала, всі привезені частування на стіл не виставляла і розтягувала задоволення потім на довгий час. Олексій психував, не розуміючи ставлення матері до єдиного онука.

Лариса ображалася, переживала і не горіла бажанням вкотре відвідувати свекруху, але жінка висновків не робила і продовжувала існувати у звичному форматі.

– Поговори з матір’ю, – попросила вона чоловіка через кілька місяців. – Може, вона дозволить нам жити в одній квартирі, раз зараз там немає квартирантів.

– Я вже намагався, все марно, – сумно відповів Олексій. – Мати шукає нових мешканців, ще й засмучується, що втрачає прибуток.

– Але ж ми не можемо постійно жити з моїми батьками, – обурювалася Лариса. – Отже, потрібно шукати альтернативні варіанти розв’язання цієї  проблеми.

Олексій шукав, бо заради дружини та сина був готовий на будь-які жертви. Він влаштувався на другу роботу, а через п’ять місяців подружжя зважилося на оформлення квартири в іпотеку.

Було складно, доводилося багато заощаджувати, але вони не хотіли обмежувати бажання свого маленького сина. Він займався у творчих гуртках, спортивній секції карате, ходив у басейн та мріяв мати власну кімнату.

– Даремно ви малого так балуєте, раз в іпотечну кабалу зважилися влізти, – казала Ніна синові. – Мало того, що все йому дозволяєте, то ще й постійно купуєте йому купу непотрібних речей.

– Він у нас один і для чого тоді жити, якщо не для радості дитини? – нервово відповів Олексій. – Якби ти пустила нас в одну квартиру, а не здавала її чужим людям, ми б не влазили в кабалу, як ти кажеш.

– Вам, звичайно, було б легше, але в мене пенсія маленька, невідомо, що буде завтра, – міркувала вона. – А маючи заощадження, я зможу нормально жити за будь-яких умов.

– Але ж ти за фактом не купуєш ні нормальних продуктів, ні одягу, і взагалі живеш, як жебрак, набиваючи матрац грошима, – сердився чоловік.

– Так, невідомо, що чекає на кожного з нас завтра, але ти вже сьогодні втрачаєш нормальне життя.

– Ви егоїсти, – ображалася жінка, залишаючись при своїй думці.

– Петрівно, а чому до тебе давно діти в гості не приїжджали? – Запитала її якось сусідка – посварилися чи що?

– Просто вони їдуть до мене тільки за сумками, – бурчала пенсіонерка. – Я сама на грядках і в саду працюю цілий рік, а вони приїжджають на все готове.

– Так, а для кого ти все це вирощуєш? – Не розуміла її знайома. – Син у тебе один, онук один, нехай харчуються корисними та смачними продуктами.

– Якщо допомагати не хочуть, то й куплять собі самі, а я краще залишки на ринку продам, – не здавалася Ніна.

Вона насправді торгувала на місцевому ринку врожаєм, а син та невістка купували овочі своїм коштом у крамниці.

Вони якось давно заїкнулися з натяком на картоплю на зиму, але отримали порцію критики і припинили. Лариса втомилася від таких чудасій та поведінки свекрухи.

Лариса заборонила чоловікові піднімати у розмовах із нею будь-які фінансові питання. Вона навіть у гості до неї намагалася не їздити.

Олексій іноді приїжджав один, він переживав і не знав, як підступитись до матері. А вона продовжувала займатися користолюбством і відмовляла собі у всьому, пишаючись наявністю запасів.

– Вашу матір сьогодні  доправили до нас в лікарню з інсультом, – сказав якось Олексію незнайомий голос  телефоном. – Зараз вона непритомна, ми намагаємося зробити все можливе, приїжджайте.

Чоловік кинув усі справи та помчав за вказаною адресою. Декілька днів жінка перебувала в критичному стані, потім лікарям вдалося стабілізувати її, і почався тривалий курс відновлення.

– Ви повинні розуміти, що мати не відновиться вже ніколи, – говорив Олексію через місяць лікар. – Чутливість до лівої частини тіла повернулася лише частково і подальший стан передбачити важко.

– Я можу взяти на роботі відпустку, – казала потім чоловікові Лариса. – Перший місяць я посиджу зі свекрухою, але потім потрібна буде доглядальниця, оскільки роботу покинути я не можу через іпотеку.

– Я навіть не впевнений, що мати розуміє суть того, що відбувається, – сумно казав чоловік. – Вона завжди гналася за грошима, а тепер треба боротися за життя та здоров’я, і гроші вже не допоможуть.

– Зараз це вже не має значення, – міркувала Лариса.

Потім почався тривалий період відновлення, поряд із пенсіонеркою знаходилися син, невістка та онук, і всі вони дуже чекали, коли бабуся знову навчиться ходити та добре говорити.

Ніна дуже намагалася відновитися, бо тягарем бути не хотілося, і на той світ вона не збиралася. Вона з подивом спостерігала за невісткою та сином, які жодного разу не показали свого невдоволення чи втоми, щодо неї.

Жінка була щиро вдячна їм, що не залишили одну у такий складний період.

Їй завжди здавалося, що будь-які проблеми можна вирішити за допомогою грошей, а зараз за наявності запасів, вони здавалися абсолютно марними.

Ніна дала собі слово стати на ноги, щоб зробити важливі і ще не завершені справи. Вона мала переписати все майно на сина, усвідомлюючи, що зараз вони піклуються про неї не заради грошей.

Вона вважала за щастя гроші, – а воно виявилося зовсім в іншому. Добре, хоч в такий момент недолуга це усвідомила. Можливо. й дітям щось перепаде від горе – матері…

Ставте вподобайки. Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?