Антоніна Василівна жила в одній квартирі зі своєю вісімдесятирічною матір’ю. Вона працювала бухгалтером у компанії, і як тільки настав пенсійний вік, жінка одразу ним скористалася.

З виходом на пенсію Антоніна Василівна почала скаржитися синові на те, що почала відчувати проблеми зі здоров’ям.

– Ой, як мені важко стало. Догляд за твоєю бабусею дається мені тепер важко, – жалібно поскаржилася мати.

Антоніна Василівна сподівалася на те, що син, який одружився, зголоситься взяти Ганну Григорівну до себе. Проте дуже швидко жінка з гіркотою усвідомила, що Артем робити цього не збирався.

– Сину, а ти мені допомогти випадково не хочеш? – захихотіла Антоніна Василівна, вирішивши піти у наступ.

– Яким чином? – насторожився Артем, розуміючи, що мати не просто так поставила це питання.

– Візьми бабусю до себе, – випалила жінка.

– Мені важко вже її доглядати.

Артем втратив мову: брати собі на постійне проживання бабусю він не збирався.

– Я поговорю з дружиною, – син не дав матері жодної відповіді.

– Приймати такі рішення один я не можу.

– Бабуся взагалі-то твоя, а не її, – з осудом промовила Антоніна Василівна, продовжуючи тиснути на сина.

– Мамо, я передзвоню тобі пізніше, – відповів Артем, і поклав слухавку.

Однак увечері Антоніні Василівні зателефонував не син, а невістка Ксенія, з якою стосунки у неї склалися прохолодні.

Дівчина привіталася, і відразу завела розмову зі свекрухою з приводу літньої жінки.

– Артем сказав, що ви скаржитесь на те, що вам стало важко доглядати бабусю, і ви запропонували її забрати нам? – холодним тоном уточнила Ксенія.

– Ну так, – коротко відповіла Антоніна Василівна.

– Що ви вирішили? Точніше, що ти вирішила, бо мій син без тебе своєї думки не має.

– Якщо ви хочете, щоб ми взяли вашу маму до себе, тоді віддавайте нам її пенсію. Це більш ніж справедливо, враховуючи, скільки грошей нам доведеться витрачати на її утримання, – вимогливим тоном сказала Ксенія.

– Як ти можеш так казати?! Моя мама – не товар, який можна купити чи продати! Її пенсія – це її гроші, які вона заробила чесною працею за все своє життя! – не вірячи своїм вухам, здивовано промовила свекруха.

– До чого тут товар? Ваша мати потребує нагляду, її потрібно годувати, напувати, мити, купувати пігулки.

– На які гроші ви вважаєте, щоб ми це робили? – З посмішкою поцікавилася Ксенія. – До того ж хтось повинен наглядати за бабусею за нашої відсутності. Нам потрібна буде доглядальниця.

– Ти могла б не працювати, а доглядати її, – докірливо промовила Антоніна Василівна.

– Ще й у зарплаті втратити?! Добре ви придумали, нічого не скажеш, – обурилася невістка. – Тоді вирішуйте самі, як зробите. Мені здається, що п’ять тисяч гривень, які вона отримує, – це зовсім не велика плата за таку турботу.

Свекруха роззявила рота від подиву, зрозумівши, що Ксенія була в курсі того, яку пенсію за матір отримувала Антоніна Василівна.

– Ось тепер я остаточно про тебе зрозуміла! Я краще сама піклуватимуся про маму, ніж дозволю тобі жити її коштом! – несамовито заголосила в слухавку жінка.

– А ви планували, що Артем працюватиме, а я доглядатиму за вашою матір’ю? І ще на якісь гроші забезпечуватимемо літню жінку? – Єхидно засміялася Ксенія. – Добре ви придумали.

Антоніна Василівна нічого не відповіла невістці, вона просто мовчки кинула слухавку.

Через три хвилини розгнівана мати зателефонувала Артему і, заливаючись слізьми, почала скаржитися на невістку.

Закінчивши з нею розмову, чоловік вирушив з’ясовувати стосунки з Ксенією, яка лежала на ліжку, та читала книгу.

– Чому ти так вчинила? – спитав він, сідаючи поруч із дружиною.

Ксенія загнула сторінку і, повільно закривши книгу, запитливо подивилася на Артема.

-Тому, що я думаю про наше майбутнє. У нас немає можливості утримувати твою бабусю, а ось її пенсія могла б значно полегшити наше фінансове навантаження.

– Думаю, що буде не справедливо, якщо бабуся буде в нас, а її пенсія – у твоєї мами. Хіба я щось не так сказала Антоніні Василівні?

– Це не правильно, Ксюша. Бабуся – член нашої родини, і ми повинні дбати про неї, незалежно від того, скільки грошей у неї є, – Артем спантеличено зітхнув, і провів рукою по волоссю.

– На що ти зібрався її утримувати? Ти знаєш, що твоя мати хоче просто звісити її на нас, і все? За її словами, я маю кинути роботу, і наглядати за бабусею.

– Я на таке точно не піду, – заперечила Ксенія. – Ні, якщо ти, звичайно, зможеш прогодувати трьох людей, то будь ласка, дій!

– Тільки спочатку порахуй, скільки знадобиться грошей! Та й з якого переляку пенсія твоєї бабусі має залишитися у свекрухи?

Чоловік замислився над словами дружини. У чомусь вона, дійсно, мала рацію.

– Може, хоч половину попросити? – Запропонував вихід Артем.

– Дві з половиною тисячі? Не думаю, що Антоніна Василівна погодиться навіть на це, але спробуй, – усміхнулася Ксенія, заздалегідь знаючи, чим закінчиться розмова про гроші між чоловіком та свекрухою.

– Вважаю, що ти думаєш про неї гірше, ніж вона є, – чоловік із посмішкою набрав номер матері.

Однак, як і передрікала дружина, Антоніна Василівна зустріла пропозицію сина в багнети.

– Більше нічого не вигадали? Вже не знаєте, як цю пенсію роздерибанити, ніби вона мільйони отримує, – розгнівано пробурчала жінка. – Нізащо не повірю, що ви, працюючи вдвох, не змогли б прогодувати вісімдесятирічну стареньку?

– Мамо, ну так буде набагато чесніше, – несподівано сказав Артем.

– У дитинстві ти був зовсім іншим хлопчиком: добрим, чуйним, щедрим, а як одружився, так одразу став черствим.

– Відразу зрозуміло, хто у вашій сім’ї головний, – гидко захихотіла в слухавку Антоніна Василівна. – Я все зрозуміла, синку, для вас тепер важливіші гроші…

– Мамо, якщо вони для тебе не важливі, чому ти не хочеш віддати їх разом із бабусею? – ніяк не вгавав чоловік, якого слова матері сильно образили.

Антоніна Василівна не знайшла, що відповісти синові, тож порахувала, що треба просто кинути слухавку, тим самим перервавши розмову.

Свою матір вона Артему не віддала, бо не хотіла втрачати її пенсію. Але на сина з невісткою вона так образилася, що перестала з ними спілкуватися.

Це ж треба вигадати такий підступний план – і матері позбутися, і її пенсією користуватися. Не на тих натрапила!

КІНЕЦЬ.