Так сталося, що дитинство Павла закінчилося ще у 10 років, коли від тяжкої хвороби померла мама. А тато з ними ніколи і не жив. Хлопчик навіть не знав, який він зовні. Оскільки інших родичів у нього не було, то до 18 років довелося йому жити в дитячому будинку. Та хлопчик не журився, бо щодня чекав, що якась хороша сімейна пара забере його до себе, та не дочекався.

Так в надії на всиновлення він старався бути відмінним учнем, завжди допомагав вихователям та взагалі був добрим та працьовитим хлопчиком. Це допомогло йому зі вступом до університету на державне місце. Тут він також старався, щоб не втратити стипендію, адже іншого заробітку у нього не було. Добре, що від мами залишилася в спадок трикімнатна квартира, де й жив парубок.

Павло був успішним студентом, й старостою групи. Він умів домовитися з викладачами про перездачі та поблажливе ставлення до пропусків своїх одногрупників. Педагоги поважали його, тому йшли на зустріч, якщо він за когось просив. В їхній групі була одна дівчина Настя. Вона була не дурною, але часто пропускала пари. Навіть дійшла справа до відрахування її з університету.

Парубкові стало шкода Настю, тому він вирішив запропонувати свою допомогу їй. Запросив в кафе та попросив пояснити, чому вона так відстає.

Виявилося, що дівчина живе в однокімнатній квартирі з матір’ю, вітчимом, двома братиками та сестричкою. Найменшій з них лише 8 місяців. Настя найстарша серед них, тому досить часто няньчить їх усіх, доки мати йде кудись у справах. На вітчима вона не скаржилася. З усіх дітей тільки вона була йому не рідною, але любив він усіх однаково.

Доки не було найменшої, Настя хоч якось навчалася. Школу закінчила майже на відмінно. А після народження сестрички навчатися стало важко, адже весь час вона проводила з дитиною. Павло пообіцяв, що допоможе залишитися в університеті, але вона також має постаратися.

Хлопець пішов до декана та дуже просив не відраховувати її з університету. Благав увійти в її становище та дати ще один шанс, адже вона дуже здібна. Він навіть обіцяв сам проконтролювати її підготовку.

Павло запропонував допомогу в здачі боргів по навчанню Насті. Він запросив її до себе додому, щоб пояснити матеріал. Мати не дуже хотіла її відпускати, щоб не втрачати таку няньку. Коли вітчим дізнався про можливе відрахування з університету, то сам наполіг на тому, щоб дівчина підтягувала навчання.

Павло з Настею швидко надолужили пропущений матеріал. Дівчина була дійсно розумною, але їй не пощастило з сім’єю, в якій вона народилася. Їй ніхто ніколи не допомагав та не займався з нею.

За час навчання Павло з Настею так зблизилися, що вже не могли один без одного. Парубок бачив, що сім’ї дівчину не дуже поважають, тому він якнайшвидше хотів її витягти з того пекла. Вже в кінці першого курсу Павло з Настею одружилися та стали жити окремо.

З сім’єю дівчини вони спілкувалися не часто. Мати нарешті згадала про свої материнські обов’язки та почала приділяти більше уваги своїм дітям. Та й вітчим став на бік молодих, щоб вони жили своїм життям, а з їхніми дітьми нехай няньчиться його дружина, адже Насті тепер слід дбати про свого чоловіка, а не про братиків та сетричку.

Все було добре. Молоді навчалися, а батьки жили своїм життям. Якось Павло з Настею прийшли на день народження до матері та їм самим довелося готувати святкову вечерю, бо вона нічого не встигала. Молодята швидко справилися з завданням та вже до приходу вітчима стіл був накритий.

За столом всі бажали іменинниці здоров’я та всього, що зазвичай бажають на день народження. Коли іменинниця трішки захміліла, то вирішила висунути свою пропозицію, яку давно хотіла сказати.

– Ви, Павло та Насте, живите у своїх хоромах тільки удвох. А ми вп’ятьох тіснимося у цій однушці. Давайте мінятися. Для чого вам двом така велика квартира?

Павло не втримався та дав досить різку відповідь:

– Хто буде жити в моїй квартирі, вирішуватиму тільки я. А ви, мамо, якщо вам мало місця, то йдіть на роботу та відкладайте гроші на більшу квартиру. Хлопці в школі, Маші вже скоро 2 роки, її можна в дитячий садок віддавати. Та й буде вам час на роботу й не зазіхатимете на чуже майно.

Звісно, після такої промови молоді швидко попрощалися та пішли. Павло розумів, що не можна так говорити зі старшими, але йому було шкода своєї дружини. Мати все життя використовувала її, як наймичку, коли сама ходила в гості до подруг та по магазинах. Все їй мало було вбраннів та прикрас. Натомість чоловік та діти ходили в одному одязі, доки не зношували його повністю.

А ви як вважаєте, чи правильно зробив парубок, відмовивши тещі? Чи все-таки потрібно було уступити більшу квартиру батькам?

КІНЕЦЬ.