– Якщо ти заплатиш своїй мамі 30 тисяч гривень, які ми їй пообіцяли, я подам на розлучення, — сказала я чоловіку.

Свекруха посиділа з нашими дітьми три тижні, поки ми з чоловіком були у відрядженні. У нас із ним свій маленький бізнес, і працюємо ми разом. Вона побула, та коли ми приїхали, я запитала у дітей, що їм готувала бабуся, як вони проводили час.

Вони сказали, що їли тільки макарони з сосисками та вермішель швидкого приготування. І бабуся весь час сиділа в своїх телефонах, планшетах, а вони грали в комп’ютерні ігри та вчили уроки.

Ні на прогулянки вона з ними не ходила, ні готувала нічого смачного, хоча на продукти ми їй залишили 20 тисяч гривень.

Я відкрила холодильник — у ньому пусто. Лише кілька яєць, шматок твердого сиру і залишки того ж самого швидкого перекусу. У шафах — порожнеча, навіть крупи не залишилося.

— А де продукти? — звернулася я до свекрухи, яка саме сиділа на дивані з телефоном у руках.

— Закінчилися.

— Як це закінчилися? Ми залишили вам двадцять тисяч!

— Ну, гроші витратилися, — відповіла вона спокійним голосом.

— На що?

— Ну, то одне, то інше. Такі акції на одяг були тут у ваших магазинах, у мене в містечку такого ж не буває.

Я вже кипіла.

— Ви сиділи з нашими дітьми, ми вам за це ще й платимо, залишили кошти на продукти, а в результаті вони харчувалися вермішеллю?

Свекруха скривилася:

— Ой, ну що ти завелася? Все з ними нормально, живі ж.

Я не вірила своїм вухам. Мені здавалося, що зараз лусне голова. Я й без того не в захваті від цієї жінки, але чоловік переконав мене, що його мама — найкращий варіант для дітей на час відрядження.

Мовляв, вона так їх любить, буде з ними займатися, готувати, гуляти. Ага, любить.

— І ще одне, — сказала свекруха, підводячись із дивана. — Ви мені за роботу винні, не забули? Тридцять тисяч, як домовлялися.

Я аж підскочила.

— Ми вам винні? За що? За три тижні байдужості до дітей? За макарони й сосиски? За те, що ти навіть не знайшла часу вийти з ними на вулицю?

Свекруха ображено фиркнула й подивилася на сина.

— Синку, я ж старалася, все в порядку, поки вас не було.

Я подивилася на чоловіка, очікуючи реакції. Він опустив погляд і промовчав.

— Якщо ти заплатиш своїй мамі ці гроші, я подам на розлучення, — повторила я вже спокійніше, але твердо.

Він здивовано підняв на мене очі.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Бо якщо для тебе нормально віддати їй гроші за те, що вона навіть не виконала своїх елементарних обов’язків, то я не впевнена, що хочу жити з такою людиною.

Свекруха встала й почала збирати свої речі.

— Ну і прекрасно! Я не зобов’язана тут терпіти ваші істерики!

Вона грюкнула дверима, залишивши нас у напруженій тиші.

Чоловік сів на диван і провів руками по обличчю.

— Давай спокійно. – попросив Тарас.

— Давай. Тільки скажи мені чесно: ти вважаєш, що вона справді заслуговує на ці гроші?

Він мовчав.

— Я не проти платити за працю. Але її не було! Діти три тижні їли не зрозумілу їжу й сиділи перед екранами, поки твоя мама тикала в телефон і бігала магазинами, оновлючи за наш рахунок свій гардероб! Це нормально?

— Ні. Але це ж мама. Вона не так часто приїздить в Київ, ось її і понесло, як то кажуть.

— А я хто? Ми що, заробляємо гроші, щоб викидати їх просто так?

Чоловік зітхнув.

— Я поговорю з нею.

— Говорити пізно. Вирішуй: ти з нею чи зі мною?

Я розумію, що можливо, занадто жорстко поставила питання. Але це вже була остання крапля. Я не готова терпіти таке ставлення до наших дітей і до нас.

Як ви вважаєте, я перегнула? Чи справедливо вимагаю? Як би ви вчинили на моєму місці? Буду вдячна за думки збоку і поради.А наступного разу я вже краше найму няню. Але як бути зі свекрухою?

Джерело