Майже все своє життя я пропрацювала вчителькою історії.

Проте за увесь цей час я взяла лише два класи я взяла на те щоб вести їх від п’ятого до одинадцятого класу.

Це було в перші роки мого вчителювання, та перед тим як я йшла на пенсію.

У в класах були як і призери олімпіад, спортсмени, але були і ті через кого доводилося червоніти перед директором, але усіх я любила однаково.

Я вже рік на пенсії, час від часу люблю поностальгувати, та полистати старі альбоми. Всі вони досі вітаються як бачать мене, навіть на ювілей вітали.

Одного вихідного дня, ми домовилися з подругою піти  посидіти за чашкою кави, та згадувати минуле. Вона була молодшою і теж вчителькою , але української мови.

Сиділи ми насолоджувалися кавою, та говорили про старі добрі часи. Та вона сказала що теж взяла останній клас перед тим як піде на відпочинок. Але вона дуже переживає, і готується до всього поганого, що буде адже в класі буде син одного найбільших хуліганів в школі у свій час, і він ще й був у її класі.  

Я її переконую що це не завжди так , адже в мене в класі колись теж був хуліган, і потім як я взяла останній клас, був його син , і я теж готувалася до найгіршого але все виявилося не так погано як думала. Так він був дійсно був непосидючим але не такий як його батько та і він змінився, став порядним чоловіком. Та один раз він побачив, що я розбила телефона, то він організував батьків, та на день народження вони мені купили новий.

Мені було  незручно, але я прийняла подарунок.

І мені здалося, що всією організацією батьків якщо треба було щось для школи керував він його було не впізнати. Якщо не знати яким він був коли вчився в школі можна б було сказати “яблуко від яблуні недалеко падає”.

Пройшло декілька місяців та ми знову зустрілися, і при розмові мені згадалась недавня  розмова і я запитала як учень за якого вона так хвилювалася? Вираз її обличчя змінився, його батько дійсно змінився, став поліцейським, та навіть вже на високій посаді, чудовий просто не порівняти з тим який він був. Але його син це точно він коли був у школі, за перший місяць навчання, він вже розбив декілька вікон.

А за наступний місяць двічі викликали батьків до школи, вони казали, що поговорять з ним але чи це щось змінить я не знаю, бо згадай сама скільки разів  вже батьки казали що поговрять з дітьми і чи це щось міняло. 

Але я маю надію, що все ж з часом він візьметься за розум та буде легше всі, а якщо ні тоді вся школа буде страждати. 

КІНЕЦЬ.