– Що з тобою сьогодні таке? – Ганна Іванівна суворо подивилася на невістку, ніби намагаючись просвердлити її поглядом. – Ти що, вирішила влаштувати бунт?

Оксана спокійно витримала цей погляд і відповіла рівним тоном, без натяку на хвилювання.

– Якщо вам щось не до душі, то можете просто піти. Двері там, праворуч від вас.

Ситуація здавалася безглуздою навіть для самої Оксани. Вона завжди вважала, що готує досить непогано. Мало того, її чоловік постійно хвалив її страви.

Особливо його захоплення викликали її фірмові борщі, соковиті котлети та рум’яна випічка. Проте все змінилося, коли вона зустрілася з Ганною Іванівною – свекрухою, яка виявилася справжнім гурманом, але при цьому не дуже щедрою на компліменти.

Щоразу, куштуючи її страви, свекруха знаходила привід для критики. То картопля недостатньо м’яка, то суп «занадто водянистий», а одного разу вона навіть заявила, що котлети мають «дивний присмак».

Словом, її кухня, яку домашні завжди хвалили та обожнювали, раптом перетворилася на «помиї», які «навіть нормальним людям соромно подавати».

Оксані було боляче чути такі слова. Адже її чоловік і син буквально насолоджувалися кожною стравою, яку вона готувала.

Особливо пишалася вона своєю випічкою: пироги виходили пишними, шарлотка – запашною, а печиво – хрустким. Все це робило її ще більш засмученою від постійних зауважень свекрухи.

– Не звертай уваги, – утішав її чоловік, обіймаючи за плечі. – Головне, що мені смачно. Зрозумій, вона не зі зла. Просто у неї такий… скажімо так, оригінальний спосіб допомогти тобі стати кращою.

– Допомогою це з великою натяжкою можна назвати, – обурено відповіла Оксана. – Такими коментарями вона всіх довкола себе розлякає.

– Вже розлякала, – зітхнув чоловік. – Ти ж знаєш, що з тіткою Шурою вони тепер не спілкуються? Та образилася на маму за те, що вона її смажену картоплю горілою назвала.

– Може, їй взагалі припинити їсти в гостях? – запропонувала Оксана, хоча розуміла, що це більше жарт, аніж реальне розв’язання проблеми. – Якщо вже все навколо їй так не до вподоби.

– Можливо, – погодився чоловік, але додав: – Тільки її вже не переробиш. Залишається лише терпіти.

– Або хоча б не запрошувати до себе в гості, – жалібно глянула на нього Оксана.

– Ну Оксано, ми ж домовилися відзначити її день народження у нас вдома, – нагадав він.

– Так, домовилися, – важко зітхнула Оксана, відчуваючи, як усередині наростає тривога.

Підготовка до свята розпочалася за два тижні до події. Оксана вирішила використати цю можливість, щоб показати, що може накрити «ідеальний стіл». Вона зателефонувала свекрусі, щоб дізнатися про її переваги.

– Ганно Іванівно, ви не забули про наше сімейне свято? – спитала вона, намагаючись говорити максимально чемно.

– Якщо ти називаєш мою серйозну дату «сімейними посиденьками», то ні, не забула, – сухо відповіла та, явно натякаючи на те, що назва звучить надто буденно.

– Я хотіла уточнити, що ви хотіли б бачити на столі? – Продовжила Оксана, вирішивши ігнорувати шпильку.

– Бажано щось пропечене, не горіле й апетитне за консистенцією, – вигукнула Ганна Іванівна.

– Я намагатимусь врахувати всі ваші побажання, – відповіла Оксана, зберігаючи спокій.

– Мені байдуже, що буде на столі. Приготуй пару салатів, Льоша любить шубу з горбушею, та “Гранатовий браслет” з копченою куркою. На гаряче – щось просте, а торт я принесу з кондитерської.

Але Оксана чудово розуміла, що свекрухи далеко не байдужа. Ганна Іванівна була відома своєю любов’ю до критики, і очевидно, що вона збиралася використати це свято, як привід для чергового приниження невістки.

У сім’ї були гроші, щоб відзначити подію в ресторані, але свекруха вважала за краще провести свято вдома, щоб «не метушитися самій, а просто відпочити».

На цей раз Оксана вирішила підготуватися особливо ретельно. Вона заздалегідь продумала меню і навіть попросила чоловіка допомогти вибрати найкращі варіанти страв.

– Льоша, сідай за стіл! – гукнула вона, як тільки він увійшов до квартири після роботи.

– Можна навіть руки не мити? – здивовано спитав він, посміхаючись.

– Ні, тут помиєш, – вказала вона на раковину. – Відкривай рота! – Простягла вона ложку з салатом.

– А що це? – Запитав він, приймаючи частування.

– Це кілька варіантів твоїх улюблених салатів: три типи “Гранатового браслета” з різним м’ясом, та три “Шуби” з різною рибою. Вибери той, що тобі більше подобається.

– І якщо твоя шановна мама зробить хоч одне зауваження, ти маєш стати на мій бік і сказати, що саме ти наполіг на цьому рецепті!

– Яка ти хитра! – засміявся чоловік. – Гаразд, домовились. За таку щедру дегустацію я готовий на все.

Напередодні свята Оксана ретельно підготувала все для урочистостей. Вона попрасувала сорочки чоловікові та синові, дістала нову скатертину, і навіть купила букет квітів, щоб створити атмосферу свята.

– Дімо, не плямкай за столом! – нагадувала вона синові. – Льоша, а ти будь готовий перекладати теми з гострих на нейтральні.

– Та не нервуй ти так, – заспокоював її чоловік. – Навіть, якщо їй щось не сподобається, то нам яка справа?

– Ні, я хочу, щоб все було ідеальним, – заперечила Оксана. – І якщо ця відьма знайде привід для причіпок, нехай усім стане ясно, що це просто її злість і заздрість. Нехай їй буде соромно.

У день свята, окрім Ганни Іванівни, прийшли інші гості: сестра чоловіка, Віка, яка весь час сиділа в телефоні, їхній дядько Віталій, відомий аматор «накотити», і та сама тітка Шура, з якою свекруха тимчасово помирилася, заради подарунків.

– Ой які красиві квіти! – Захопилася тітка Шура. – Я просто обожнюю живі квіти вдома.

– Дякую, я теж дуже люблю їх, – усміхнулася Оксана.

– Значить, на букет для всіх грошей знайшлося, а для матері ні… – пробурмотіла Ганна Іванівна собі під ніс.

– Що ви, вам теж є! – Оксана винесла із сусідньої кімнати великий букет і простягла свекрусі. – З днем ​​народження вас!

Ганна Іванівна зовсім не очікувала такого розвитку подій і, трохи зніяковівши, видавила з себе коротке «дякую» на адресу невістки. Оксана, здавалося, навіть не помітила її збентеження і продовжувала розпоряджатися за столом.

– Льошо, Дімо, допоможіть розмістити салати, – звернулася вона до чоловіка і сина, діловито оглядаючи стіл.

Олексій відразу приніс великий скляний салатник з класичним “Гранатовим браслетом”, а Діма акуратно поставив “Шубу” з горбушею.

Розмістити закуски на столі виявилося непростим завданням: вже було виставлено овочеві нарізки, фруктові тарілки, кілька видів м’ясних закусок та сирні дошки. Олена намагалася врахувати переваги кожного гостя, щоб ніхто не почував себе обділеним.

– Ой, це мені не клади!

– Ганна Іванівна скривилася, вказуючи на миску з “Гранатовим браслетом”.

– Чому? Адже ви самі просили його приготувати, – спокійно відповіла Оксана, явно не збираючись відступати.

– Це “Гранатовий браслет”?

– Свекруха недовірливо оглянула вміст салатника. – Якось дивно виглядає.

Тим часом дядько Віталій, котрий уже давно нетерпляче крутив свою чарку в руках, нарешті не витримав:

– Та годі вам чіплятися! Давайте вже піднесемо тост і закусимо. – Він глянув на запітнілу пляшку, яка так і манила його.

– Правильно! – весело підхопила тітка Шура, підіймаючи чарку. – За тебе, люба іменинниця!

Ганна Іванівна кивнула і почала обережно тикати виделкою в салат, наче перевіряючи його реакцію.

– А яке м’ясо ти використала? Курку? – свекруха звела очі на Оксану.

– Так, копчену курку, – незворушно відповіла та.

– А я люблю з відварною грудкою, – сказала Ганна Іванівна, з театральним зітханням відкладаючи виделку убік.

– Ваш син любить із копченою, – відрізала Оксана, а Льоша, виконуючи свою обіцянку, відразу підтримав дружину:

– Так, мамо, я вибрав саме з копченою куркою.

Ганна Іванівна знову взялася за виделку і з видимим зусиллям відправила до рота невелику грудочку салату.

Усі присутні напружено замовкли, чекаючи на вердикт. Критика чужої їжі завжди була улюбленою справою свекрухи, і зараз ніхто не знав, що вона скаже.

– М’ясо тверде, ніби гума, а картопля напівсира… – простягла вона після довгої паузи. – Заміни мені тарілку, візьму щось інше.

– А вам сподобався салат? – Оксана звернулася до дядька Віталія, який мало не підскочив на місці від несподіванки, коли зрозумів, що питання адресоване саме йому.

– Так, дуже смачно! – випалив він, квапливо оглядаючи свою пусту тарілку. – Особливо поєднання копченої курки, та граната – пікантно.

– І мені теж дуже сподобалося, – підтримала тітка Шура. – М’яка курочка, жодного жорсткого шматочка!

– Віка, можна тебе на секунду відірвати? Спробуй, будь ласка, салат, – Оксана звернулася до сестри чоловіка, зберігаючи спокій, але в голосі відчувалася легка наполегливість.

Віка здивовано звела очі від смартфона і подивилася на невістку.

– Добре, дякую, – пробурмотіла вона, відкладаючи телефон.

Вона взяла трохи салату на виделку та відправила до рота. Після того, як прожувала, її обличчя осяяла щира посмішка.

– Знаєш дуже смачно! Я раніше їла лише з відвареною грудкою, мама завжди так готувала. Мамо, може, і нам спробувати робити з копченою? – звернулася вона до Ганни Іванівни.

– Навіть якщо я захочу, все одно не зможу, – відмахнулась та. – Я звикла готувати із якісних продуктів і робити це правильно. А ця “Шуба” з горбушею просто смішна. Прямо для свиней, а не для людей.

– Так ви її навіть не куштували, – Оксана починала втрачати терпіння, але намагалася говорити рівним тоном.

– Навіщо мені куштувати її, якщо вона навіть зовні виглядає огидно! – Ганна Іванівна гидливо скривилася. – Ось, дивися, вже сік пустила. Треба було з буряка сік вичавити. Слово честі, ніби для свиней готувала…

З цими словами вона відсунула від себе тарілку із салатом і потяглася за ковбасою. Але Оксана випередила її, забираючи тарілку прямо з-під виделки.

– Якщо моя їжа вам не подобається, можете залишити мою оселю! Тут не ресторан! – Сказала вона твердо, не приховуючи свого роздратування.

Ганна Іванівна застигла з виделкою в повітрі, не вірячи своїм вухам. Вона навіть не могла уявити, що невістка наважиться не тільки суперечити їй, а й виганяти її з дому в день свого свята.

– Так, ви все правильно почули, – підтвердила Оксана, побачивши її розгубленість. – Я бачу, що всім присутнім їжа подобається.

– Але ваша постійна критика моїх страв стає нестерпною! Вам краще залишити це застілля, а заразом і будинок, де все для “свиней”!

Ганна Іванівна перевела погляд на сина, чекаючи на підтримку. Але Оксана перехопила її погляд:

– Льоша не повинен захищати вас. Якщо ви не поважаєте смаки власного сина, то чому він повинен вставати на ваш бік?

Було видно, що Ганна Іванівна розгублена. На мить Оксані навіть стало її шкода, але вона швидко взяла себе в руки й повторила:

– Ганно Іванівно, йдіть!

– Аню, ти завжди всім незадоволена! – Втрутилася тітка Шура. – Мою смажену картоплю всі їдять із задоволенням, а ти все – горіла, горіла. Ну що з тобою не так? – Вона з викликом подивилася на Ганну Іванівну.

– Та пішли ви всі… – тільки й спромоглася видавити та, розвернулась і попрямувала до виходу. Але за кілька кроків зупинилася, повернулася, витягла свій букет із вази й гордо пройшла до передпокою.

– Квітами не погидувала. І то добре, – констатував дядько Віталій, підіймаючи чарку.

Після цього випадку Ганна Іванівна більше не приходила до Оксани у гості. Вона дзвонила виключно Льоші, цікавлячись справами сина та онука, але ім’я невістки навіть не згадувала. Однак Оксана зовсім не засмучувалася цим фактом – скоріше навпаки.

На подив Оксани, родичі стали ставитись до неї з ще більшою повагою. Навіть Віка тепер під час сімейних зустрічей відкладала смартфон та запитувала, чи не потрібна допомога на кухні.

Всі наступні зборища відбувалися в Оксани та Льоші, але свекруха продовжувала ігнорувати їх, культивуючи образу не тільки на невістку, а й на тітку Шуру та власну дочку, яка, як вона вважала, зрадила її на очах у всіх.

– Нічого, подується й охолоне, – заспокоював усіх дядько Віталій, але ніколи не уточнював, коли саме це станеться.

А Оксана не могла збагнути – це в неї характер такий паскудний, чи ненависть до обраниці свого сина? А ви як вважаєте?

Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.