Якщо чесно, я і в себе дома сплю без підодіяльника на ковдрі. А чого його мастити, а потім прати? Так вирішила і в невістки зробити.

Софія мені таку білюсіньку постелила, що мені аж не зручно було таким накриватися. Першу ніч я спала як принцеса, а коли і син і невістка пішли зранку я зняла, акуратно склала і положила в шафу. Але я мала від невістки читаного і співаного. – А ви думаєте ковдру легше випрати?, – вигукувала вона не своїм голосом. Якщо чесно, я образилася на неї трохи.

Мене звати Валентина Іванівна, я на тиждень приїхала до сина Петра і невістки Зоряни, бо лікар у нас на селі сказав, що мені треба пройти кілька процедур у місті.

Знаєте, в селі я звикла по-своєму: аби менше мороки – краще взагалі ковдру провітрити раз на рік, ніж вовтузитися з тим підодіяльником чи його прати окремо.

Та й вдома я нічого такого страшного не бачу, коли ковдра без підодіяльника, зате внуки люблять на ній пострибати. Та це ж так зручно, я ж правда кажу?

Звісно, у Зоряни та Петра все інакше. У них квартира невеличка, але, як вони хваляться, – дуже “функціональна”. Духовку нову купили, кондиціонер встановили і постіль щодня ледь не із сухоцвітами міняють. Мені ж це до душі: чистенько, свіженько, та ще й приємно пахне, як у телевізійному ролику.

Але відсутність підодіяльника їх, виявляється, лякає так, ніби я їм всю квартиру перевернула. Особливо невістка мала до мене претензій. Така молода дівчина, а все бурчить, ніби стара баба!

– Мамо, ну так не робиться, – сердито каже Зоряна, дивлячись на мене, мов інопланетянку, – я ж не для того перу постіль, щоб ви її знімали!

– Ну а чого лишній раз прати?, – відказую, думаючи, що зараз вона зрозуміє мою логіку.

– Ви уявляєте, скільки часу потрібно, щоб та ковдра висохла, якщо її попрати? – ображено фиркає невістка і додає: – І взагалі, це ж моя білизна!

– Он як, – відповідаю я, – то може ви мене і взагалі в себе бачити не хочете?

А я ж приїхала підлікуватися, а не сваритися. Думаю: “Ну, не хочеш – не треба, покладу підодіяльник, коли почнуть надто дорікати.”

Але мені просто зручно, коли тієї “шкарлупки” на ковдрі немає. А тут вже й Петро підтягнувся, бачить, що щось відбувається:

– Зоряно, не починай, мамі так звичніше, – тихенько просить він дружину.

– Петрику, ти не розумієш: це ж не ваша ковдра! Мамі вдома можна, як хоче, а тут у нас свої правила, – Зоряна ніби й говорить спокійно, але видно, що кипить, наче чайник на плиті.

Увечері мені знову стало незручно. Думаю, чи не витягнути ту білу простирадлу з шафи і накритися по-людськи, щоб не було суперечки. Але потім згадала, що я у своєму віці ще маю право робити так, як мені подобається, та й вирішила не здаватись. А вже наступного ранку отримала цю їхню “міську” лекцію на тему гігієни. Мене це зачепило, чесно. “Он як, – думаю, – а в селі виходить, що я погана господиня?”

І як же то розгорілося! Зоряна мало не зі сльозами в голосі питає:

– Мамо, невже так важко звикнути до наших умов?

– Та що там звикати, Зоряно! Гаразд, більше не буду лізти зі своїм “картопляним” розумом у вашу столичну культуру.

– Ви знову жартуєте, так? – питає вона.

– Які жарти? – огризаюся я, – Нічого, я й додому повернуся. Ні на день більше не приїду.

Зоряна тільки зітхнула з полегшенням, аж мені гірко зробилося. Розвернулась, кажу:

– Може, в мене свої звички, але чомусь ніхто раніше не жалівся! А ви ще й радієте?

Петро почав було мирити нас, щось лепетав про компроміси, казав, що всім треба бути терпеливішими, але я вже образилася остаточно. Подумала, що в рідній хаті мені й ковдру ніхто без дозволу не зачепить. Ще мить – і я зібралась, тихо грюкнула дверима і дала собі слово: більше до них не поїду і на день!

Згодом, коли спускалася у двір, думала: “А може, перебільшую? Чи дійсно я не розумію, чому їм це так важливо?” Але серце вже кипіло від образи. А невістка своїм полегшеним видихом ще більше мене розлютила. Що ж, у кожного – своя правда.

А тепер, дорогі читачі, хочу звернутися до вас: як ви вважаєте, хто з нас більше має рацію? Чи є в підодіяльнику така велика потреба, щоб через нього сваритися, чи це я надто все ускладнюю?

Поділіться своїми думками!

Джерело