Якраз коли я закінчила готувати вечерю, у двері подзвонила мама чоловіка. Ми її чекали, я наготувала смачного, зокрема і свою фірмову курку з часничком у хрустких сухариках. Свекруха тримала кілька пакетів, а на обличчі сяяла широка усмішка.

Вона мала принести нам подарунки з Парижу.

– Ну ось, нарешті вдома! – оголосила вона, умощуючись на диван. – Париж – це просто казка! Правду люди кажуть!

Я усміхнулася, витираючи руки рушником. Ми з чоловіком доклали чимало зусиль, щоб зробити цю подорож для неї незабутньою, і мені хотілося, щоб вона оцінила наш подарунок.

– Як вам подорож? – запитала я, присівши поруч. – Вдалося все побачити, що планували?

– Та все! – Олександра Іванівна махнула рукою. – Лувр, Ейфелева вежа, Монмартр, Триумфальна Арка. Хоча ціни там, звісно, кусаються. Але знаєш, це того варте.

Я кивнула, з інтересом спостерігаючи, як вона заглядає у свої пакети.

– Ой, до речі, – згадала вона, витягуючи щось з одного з них. – Це тобі.

Вона поклала мені в руки сумку-шопер із яскравим написом “I LOVE Paris”. До неї додався маленький магнітик із Ейфелевою вежею.

– Дуже зручна річ, – додала вона. – Зможеш брати на ринок чи на прогулянки.

– Дякую, – сказала я, стримуючи розчарування.

Сумка була простою, дешевою, очевидно, купленою десь на вуличному ринку. Магнітик виглядав стандартно, як ті, що продаються тисячами. Вона посміхалася, чекаючи на мою реакцію, але всередині в мені вже почала підійматися хвиля обурення.

Пізніше, коли свекруха пішла, подзвонила зовиця. Її голос дзвенів від радості.

– Привіт! Мама вже до вас заходила?

– Так, заходила, – відповіла я. – Щойно пішла.

– І що тобі привезла?

Я поглянула на сумку, що лежала на стільці, і мовила:

– Сумку-шопер і магнітик. А тобі?

– Мені? – вона засміялася. – О, це просто супер! Парфуми Chanel, шалик від Dior і сумочка Louis Vuitton! Я була вражена! Усе таке розкішне! Де тільки мама гроші взяла!

Секунди здавалися вічністю, поки я намагалася знайти слова.

– Це добре, — сказала я нарешті. – Рада, що тобі сподобалося.

– Так, мама завжди знає, як зробити мені приємно, – додала Аліна безтурботно.

Коли розмова з сестрою чоловіка закінчилася, я довго сиділа, дивлячись на той магнітик. Подарунок для мене і справді виглядав дуже сумно порівняно з тим, що отримала зовиця. А найгірше було те, що це не вперше.

Пізніше ввечері, коли чоловік повернувся додому, я чекала його на кухні.

– Як справи? – запитав Тимур.

Я підняла голову і, не стримуючи емоцій, сказала:

– Тобі не здається, що це несправедливо?

– Що саме? – запитав він, не розуміючи.

– Твоя мама. Ми з тобою скинулися разом із твоєю сестрою на її подорож. І що я отримала? Сумку-шопер і магнітик. А твоїй сестрі – дорогі парфуми, шалик, сумку від Louis Vuitton!

Чоловік здивовано підняв брови.

– Може, вона просто не подумала?

– Не подумала? Про твою сестру вона подумала, а про мене – ні? Це вже не перший раз, до речі. На Новий рік те ж саме. Я більше не збираюся це терпіти. Ні копійки більше на її подарунки від мене.

Тимур мовчав: очевидно, не знав, що відповісти.

– Послухай, я поговорю з нею, – сказав нарешті. – Можливо, вона й справді не розуміє, як це виглядає.

– Все вона розуміє. Але – поговори, – сказала я. – Але якщо це повториться, я більше не буду мовчати.

Чоловік кивнув, але я бачила, що ця розмова для нього була неприємною. А для мене це був момент, коли щось усередині остаточно змінилося і свекруху бачити я взагалі не маю ані малесенького бажання.

Джерело