– Мало не попався! – говорив чоловік приглушеним голосом.

– Ти уявляєш, Ольга вчора побачила, як я на зупинці висаджував Василину. Я думав, що вмить посивію, але все обійшлося. Вдалося виправдатися.

По шкірі Ольги поповзли мурашки. Вона взяла машину чоловіка, оскільки її автомобіль перебував у ремонті, а треба було поїхати до передмістя та відвідати батьків.

Якось за звичкою жінка ввімкнула останній запис на реєстраторі. Сама не знала, навіщо перевіряла щоразу, навіть, якщо все було гаразд.

Підслуховувати чужі розмови не хотілося, але тепер Ольга знала, що спати спокійно не зможе, якщо не дізнається, про що там таки йшла розмова.

Вона вирішила прослухати далі та розібратися, що там сталося насправді, якщо чоловік злякався і говорив про виправдання.

– Ну то й що? Як виправдався?

– Запитав його друг, Геннадій.

– Та якось, – Іван засміявся.

– Як завжди це роблять мужики: сказав, що колега дуже поспішала, тому попросила підкинути.

– Що я ще міг вигадати? Я в такому шоці був, уже думав, що все, кінець мені прийшов, а ні! Вийшло!

– Вона так просто повірила? Мене б Танька заклювала, ще б змусила з колегою знайомити та влаштувала допит із пристрастю – в якому відділі працює, чи одружена і таке інше. Ну ти ж розумієш.

Руки Ольги стиснулися в кулаки. Чоловік не просто обдурив її, ще й хвалився перед другом, який він хороший брехун. Провів недолугу і радий старатися.

Як же хотілося вирвати цей реєстратор з коренем, повернутись додому і настукати по голові невірному.

Однак Ольга ніколи так необачно не чинила. Вона мала почуття власної гідності й опускатися до гучних скандалів не планувала.

– Ні, у нас стосунки інші зовсім. Мені Ольга довіряє більше, ніж собі. Та вона жодного разу в мій телефон не заглянула за роки стосунків. Думав, що у шлюбі почне, але ні. Вона мені вірить, кожному моєму слову.

Геннадій тяжко зітхнув, ніби з жалем:

– Пощастило тобі, друже. Мене Танька до кожного стовпа ревнує. Втім, ти й сам це чудово знаєш. Навіть до твоєї Ольги якось приревнувала.

– Якби я на очах дружини фліртував з іншими жінками, впевнений, що давно вже отримав би від Ольги по шиї. У тебе ніякого сорому. Просто можеш почати загравати з іншою у присутності своєї Таньки.

– А це, щоб вона не розслаблювалася. І взагалі – краще вже в неї на очах, ніж за спиною це робити, а потім почувати себе винним.

– Просто подобається мені, коли вродливі дівчата посміхаються, от і не шкода зробити парочку компліментів.

Які ж вони ненормальні? Ольга мало не завила від люті. Зраджували своїм дружинам, а потім так спокійно обговорювали це. Адже вона й справді довіряла чоловікові.

На самому початку відносин Оля вирішила, що ніколи не влаштовуватиме за чоловіком спостереження. Навіщо?

Якщо він вибрав її й вирішив пов’язати з нею своє життя, то все усвідомлював. Напевно, розумів, на що йде, коли пропонував вийти за нього заміж. Зраджувати власний вибір – остання справа.

Ольга не хотіла ревнувати чоловіка, тому спокійно ставилася до спілкування з іншими жінками. Іноді йому могли написати однокласниці, чи жінки-колеги.

Не будеш же кожне листування контролювати та влаштовувати скандали. Ольга і сама спілкувалася з другом дитинства та колегами-чоловіками на роботі. І нічого. Іван ніколи не забороняв їй цього.

Взаємна довіра здавалася основною відносин, але виявилося, що вона була тільки з одного боку. Образа захлеснула. Ольга не зрозуміла, коли поставила запис на паузу.

Чоловік навіть не потрудився видалити все і замести сліди! Образа переповнювала, але влаштовувати істерику та рубати зопалу не хотілося.

Може, це й не коханка, а якась колишня, тож чоловік побоявся сказати правду і придумав відмовку? Звичайно, це зовсім не виправдовувало його, але хотілося почути далі. Адже він повинен був згадати, ким саме йому доводиться та жінка.

Однак далі чоловіки перевели розмову на майбутній футбольний чемпіонат, і більше імені «Василина» у своїй розмові не згадували.

Запитувати в чоловіка, чому він обдурив її, не було ніякого сенсу, адже він обов’язково знайде нову відмовку, змусить повірити в чергову брехню.

Якщо він зраджував, то слід особисто переконатися в цьому і розірвати стосунки, не залишаючи жодного шансу на їхнє продовження.

Ольга вирішила, що поїде до батьків, а там поговорить із матір’ю та запитає у неї пораду. Можливо, вона знала, як можна було простежити за Іваном, щоб не викликати підозри, та з’ясувати, хто ця жінка.

Вона точно не колега. Навряд чи старий друг. З усіма друзями Іван завжди знайомив дружину.

Заспокоївшись і зібравшись з думками, Ольга поїхала за даним маршрутом. Вона зосередила всю увагу на дорозі й намагалася не відволікатися на негативні думки, що лізли в голову.

Якщо Іван зраджував їй, то прощати його жінка не збиралася. І зберігати такі стосунки – також немає сенсу. Вона при надії.

На другому місяці тільки, але насамперед має подбати про малюка та власний спокій. Нічого, якщо доведеться ростити дитину без батька. Той, який зрадив одного разу, обов’язково зробить це знову.

Зупинившись біля новенького паркану, який Іван допомагав тестеві встановлювати, Ольга якийсь час посиділа в машині, припудривши обличчя і закапавши очні краплі, щоб позбутися почервоніння.

Батькові й натякати на те, що її чоловік може виявитися невірним, Ольга не хотіла. Знала, що все закінчиться «чоловічими» розбірками.

Такого жінка не хотіла. Навіть, якщо Іван і зрадив її – вони розлучаться, як нормальні люди, без чубанини та скандалів.

У дворі Ольгу зустріла старенька дворняжка, Тяпа. Собака радісно завиляла хвостом, вітаючи гостю, і поважно лягла, підставляючи животик, щоб почухали.

– Ну яка красуня! Тільки подивіться на неї. Хороша! Так-так! Ти в нас гарна, – говорила Ольга, погладжуючи собаку.

– Ми з батьком гадаємо, чому ти до хати не заходиш, а тебе тут затримали. Тяпа… скрізь ласки шукає, – похитала головою Світлана Олегівна, мати Ольги.

– Я за нею скучила. І за тобою із татом. Ніби того тижня приїжджала, а здається, що минула ціла вічність. Як у вас справи?

Мама підійшла ближче й обійняла дочку. Вона лагідно погладила животик, передаючи привіт своєму онукові чи онучці.

– Це мені в тебе треба питати. Як же Ваня відпустив тебе одну в таку далечінь? Я б взагалі не стала у твоєму положенні тебе за кермо пускати. Мало що може статися.

Ольга похитала головою. Любила мама перебільшити й часто панікувала. Ну, що погане може статися? Адже все нормально.

– У мене все гаразд. Я навіть не відчуваю нічого поки що, начебто нічого й немає. Тож не хвилюйся за мене.

– Іван бачить, що я почуваюся, як завжди, що нічого не змінилося. Навіщо йому встановлювати мені якісь обмеження?

Останні слова змусили Ольгу замовкнути. Вона знову згадала розмову чоловіка, почуту на реєстраторі, і знову стиснула руки в кулаки.

– Що таке? Ти зблідла, наче з примарою зустрілася! – занепокоїлася Світлана Олегівна.

– Дещо справді сталося, але поки що я сама не знаю, наскільки все погано. Мамо, мені потрібна твоя порада – дуже сильно. Як дізнатися, чи є в чоловіка інша?

Світлана Олегівна і сама зблідла, ахнула та прикрила рота руками.

– Бог із тобою! Невже думаєш, що Іван знайшов би іншу? Бути такого не може! Ніколи не повірю, щоб він пішов на такий крок. Він так радіє, що у вас незабаром малюк з’явиться. А що? З’явилися якісь передумови?

Ольга опустила голову і збиралася розповісти про розмову чоловіка з другом, який почула, як на вулицю вийшов батько.

Світлана Олегівна дала дочці знак, що вони все обговорять трішки пізніше, і жінка пішла вітати батька, потопаючи у його міцних обіймах.

– Не роздави, тату, адже я не одна, – пробурчала Ольга.

– Тато дочку та внучку не скривдить.

– І чому ти вирішив, що буде онука? – Здивувалася Ольга.

– А сон мені такий наснився. Перед твоєю появою теж знав, що дівчисько буде. Й не помилився! Тож і тепер не помилюся.

– Я вже Івану сказав, щоб про своїх принцес піклувався більше в рази, ніж про себе. Інакше ти мене знаєш, три шкури з нього спущу.

Ольга посумніла, але все одно намагалася посміхнутися. Вона вирішила, що якщо факт зради чоловіка підтвердиться, тоді вона скаже батькові, що сама розлюбила його і більше не хоче жодних стосунків. Так було б простіше.

– Іди давай ягоди з кущів збирай, та їж! Вам із дитиною вітамінів більше треба. Що це я? Сідай на лаву, а я зараз тобі швидко наберу і полунички, і смородинки.

Ольга подякувала батькові та сіла на лаву. Коли він пішов збирати ягоду, Світлана Олегівна підсіла до дочки та веліла розповісти, з чого та раптом зробила такі страшні висновки.

– Загалом пару днів тому я бачила, як із його машини вийшла жінка. Красива така, з густим вогняним волоссям. Вони спілкувалися якось… надто мило, чи що?

– А сьогодні ось прослухала запис на його реєстраторі. Він розмовляв з Геннадієм, своїм другом, ти його бачила. Сказав, що обдурив мене, і ця жінка не колега.

– А хто тоді, як не колега? Вони ж мали хоча б натякнути?

Ольга заперечливо похитала головою. У тому й річ, що якби вона почула, хто ця жінка, то не стала б шукати способу простежити за чоловіком.

– А що ще про неї чула? Лише те, що не колега?

Ольга коротко переповіла все, що почула. Світлана Олегівна похитала головою, задумалася, а потім прошепотіла ім’я:

– Василина.

– Ага … Вона сама. Що мені робити, мамуль? Як дізнатись, хто вона така?

– Про зраду навіть не думай. Знаю я цю Василину. У справі з нею твій чоловік спілкується. А ось якій саме – ти в мене навіть не питай краще.

– Не можу я тобі поки що сказати. Пообіцяла Івану, що збережу все в таємниці. Можу тільки сказати, що він для тебе готує сюрприз. Василина йому допомагає.

– Нічого собі сюрприз! Готує разом з іншою жінкою, ще й дурить дружину, сказавши, що вона колега?

Ні… Ольгу така відповідь не влаштовувала. Вона всяке собі вигадувала, тому хотіла дізнатися все прямо зараз.

Оскільки Світлана Олегівна наполегливо відмовлялася говорити, Ольга навмисне згадала ім’я Василини при батькові й сказала, що зустрілася з нею днями.

– От Ванька! Не зміг шила в мішку приховати! А я казав йому, що не зуміє змовчати й швидко розповість тобі, що купив будинок у подарунок тобі на появу дитини. Ще й ремонт не доробив, а вже все розпатякав тобі!

– Опудало ти! – Вилаялася Світлана Олегівна.

– Будинок? – здивовано перепитала Ольга.

– А ти не знала, чи що? Будинок він купив. Стривай! Ти ж про Василину говорила, рієлторку руденьку? Чи я все наплутав і розповів секрет?

Світлана Олегівна лаялася, а Ольга сяяла від щастя. Мало того, що чоловік не зраджував їй, то він ще й такий подарунок для неї купив. А вона навіть не підозрювала.

Чоловік казав, що після появи дитини вони обов’язково куплять будинок, але ж, як встиг це зробити так швидко? Де взяв суму, що бракує?

Напевно домовився зі своїми батьками, і вони допомогли… Голова йшла обертом. Хотілося повернутися швидше додому, обійняти чоловіка і перепросити за погані думки, що відвідали її голову.

Наступного дня жінка саме так і вчинила. Іван був шокований, що його дружина взагалі допустила собі думку, що він міг зраджувати її.

Він трохи засмутився, що не вдалося сюрприз зробити, але відразу зрадів, адже все вирішилося швидко й обійшлося без “жертв”.

– Якби ти була, як Танька, то точно б сковорідкою мене відгамселила, перш ніж дозволила щось сказати, – засміявся Іван.

На вихідних чоловік повіз дружину подивитися їхній новий будинок. Ольга була у захваті. Вона не змогла стримати сліз радості й пообіцяла чоловікові, що тепер допомагатиме йому з ремонтом, і вони облаштують зручне гніздечко для себе та їхньої майбутньої дитини.

А ще дала слово, що й надалі спочатку розбиратиметься в ситуації, а потім уже влаштовуватиме скандал. І, звичайно, не припинить довіряти своєму чоловікові.

Не завжди слід вірити своїм вухам, адже іноді навіть вони можуть обдурити, а багата уява куди тільки не приведе. Хоча… Не дарма ж кажуть, – довіряй, але перевіряй…

А ви що скажете з цього приводу? Як би вчинили в цій ситуації? Ставте вподобайки, висловлюйте свої думки в коментарях.